В особистих попросили написати трохи вражень від фронту. Адже по суті це я там був вперше і мав би все відчути.
По-перше варто зазначити, що я не був на нулі і у найбільш гарячих містах, тому думка не буде повна. Але з іншого боку, більшість протяжність фронту це як раз не Соледар та Бахмут.
Та от, що варто розуміти і чого не покажуть журналісти - життя триває. Навіть в таких місцях як Ізюм. Більшу частину Харківської області взагалі залатали і повивозили всю палену техніку, залишилися лише таблички про мінування та розбити сільгосп двори, адже в ангарах ховали техніку. Ну і промка побита майже вся. Через ті самі причини.
Але, люди живуть, магазини працюють, на вулицях двіжняк, купа машин на трасах, діти клянчать патчі. Ближче до фронту різко зростає кількість військової техніки та машин. Двіжняк неймовірний. Просто верениці пікапів по розбитим дорогам, бачив Буцефала, тягають якісь роззуті МТЛБ і т. д. Але, що цікаво, життя і там триває не менше, може навіть більше. Адже військові по суті привозять купу грошей в регіон, вони там харчуються у кафехах, ремонтують свої тачанки, влаштовують кілометрові черги на пошті, знімають житло. Я б навіть сказав, що життя на фронті куди більше ніж у якомусь Харкові. При цьому, влітку в тому самому фронтовому Харкові все було куди гарячіше. Канонада тривала нонстопом. А от на Сватівському напрямку нині я майже не чув якихось вибухів.
Руйнування, загалом як і в загаданому Харкові, носять точковий характер. При цьому гарно видно хто їх завдавав. Якщо розбита одна хата і пару одиниць техніки поряд, то це скоріш за все наші бахнули. Я бачив повністю в нуль знищений дит. садок з абсолютно цілими поряд дитячими майданчиками. З іншого боку є місця де в нуль розбиті цілі квартали і я чогось впевнений, що це лупили росіяни, може канеш і помиляюсь.
При цьому там, ближче до фронту, ще ніхто нічого не прибирав, тому ти такий проїжджаєш мимо ліска, а там просто гори битої техніки просто на позиціях, різної, цікавої, але чогось не тягне по ліску погулять. Проте якщо ви відчайдушний збирач металу, то там роботи на місяці. Найбільшу жесть яку я бачив сконцетрована на переправі біля Осколу та у сусідньому селу Яцьківка. Саме через цю переправу відступали росіяни з Ізюму і там реально живого місця нема. Яцьківка знищена повністю, як і вся туристична інфраструктура на Осколі поряд.
Але, загалом, можна сказати, що атмосфера на Харківському напрямку якась напрочуд привітна та приємна. На блок постах військові жартують, хоч і мерзнуть, місцеві з усіма перезнайомились і ходять до військових в гості, носять борщі, самі ж військові не виглядають знесилено, а навіть навпаки, доволі в гарному настрої, хоча я навіть не очікував, я б навіть сказав, що все виглядає дуже розслабленим та спокійним, навіть як для зими. Кількість крутих пікапів та вантажівок на дорогах породжують віру у армію та її забезпеченість. Та навіть на блокпостах у людей снаряга краще за російські спецпідрозділи.
Але, кажуть, все ламається постійно і вже соромно у волонтерів кожного разу просити черговий генератор, тому наша справа продовжувати, те що ми робимо. Тягнути ці міста, цю країну на своїх плечах, плекати її та забезпечувати так же лагідно та добре, як місцеві у звільнених селах забезпечують солдат борщами, варто продовжувати таскати їм генератори, термухи, старлінки і нові авто, поки вони не доламали старі. Кожен робить свою роботу, кожен на своєму місці. Життя триває - точиться війна.
