Українець з росії розповів про життя в еміграції і зв язки з україною

Мені продовжують писати підписники з Росії. Це вже тягне на рубрику. І знову дуже багато не можна поки розповісти, спробували вибрати що не завдасть шкоди.

——————————-

Вітаю! Що ж, теж можу трошки розповісти
Енічний українець, хоча в межах офіційних кордонів України жодного разу в житті не був. 30 років, звичайний сільський хлопець, скінчив універ на погроміста, працював разрабом у різних компаніях. Мій поточний работодавець раніше був міжнародною фірмою, минулого року викуплений. В серпні 2021 знайшов роботу в Україні, намагався отримати дозвіл на імміграцію, у мене якісь документи питали для цього, але в грудні чекали рішення від офіційних установ, а потім я зрозумів, що шансів зі зрозумілих причин нема
Я помітив, що ставлення до цієї війни відрізняється по купках людей. Тобто, от в моїй фірмі поряд працюють різні команди: жодного разу не чув сварок в межах одного колективу через політику. Між різними — так, але в межах команди думки однакові. І це не просто хтось боїться сперечатися з керівництвом, наприклад. Є команди, де не емігрувала жодна людина, а це показник. Можливо хтось з попередніх авторів правий: це залежить від рис характеру, бо у нас питання працевлаштування вирішує колектив, і ми кличемо тих, хто якось схожий з нами самими. От і у мене вийшло так, що всі бажають перемоги України. Але, звісно, через власну користь. Не знаю, чи допомагає хтось ЗСУ, бо лише довбень про це всім патякатиме, але, судячи з того, що всі моляться на Дождь та Арестовича, гадаю, що ні. Серед етнічних меншин (мене до них тягне з якогось часу) є сепаратистські думки, але такі самі несміливі, як раніше. Щодо тиску: мене викликали на "виховальну бесіду", але потім заборонили розмовляти на політичні теми на роботі. Це, доречі, непогано, бо колись мене з іншого місця звільнили через те, що знайшли в соцмережі арт R2D2 з Тризубом, який я репостнув аж у 2013 році. Також настрої росіян дізнаюся з чату своєї колишньої групи в універі. Там майже нема провоєнних, але ті пацифісти, які є, це щось. Вони відверто кажуть, що не хочуть цієї війни через шкоду для рашки. Щиро обурюються через удари по логістиці чи розташуванням орків "Ета нацизм, как он єсть! Татальная вайна, как Ґітлір прапісал! Па етай лоґікє нужна дітєй пряма в раддамах убівать, штоб ані в армію нє папалі" Тобто, загальна шиза панує всюди
Доречі, от хтось писав, що сподівається переїхати в Україну після її перемоги. А я от не розумію, як це можливо, навіть якщо українці дозволять. От наприклад, мій найкращий друг часів дітсадка точно воював проти України. Може убивав. Намір вбивати 100% мав. Можливо й цивільних. І от приїжджаю я. Вітаюся з людьми, родичів яких цілком можливо вбивали мої друзі дитинства. Як в ці моменти можна себе самого поважати? Як дивитися в очі? Я вже у 21 подібні сумніви мав, бо сотні тисяч людей ризикували за країну на Майдані, воювали з моєю країною на сході, а я приїжджаю на все готові. А зараз все стало в десятки-сотні разів гірше. Хтось каже, що колективної провини бути не має. Але ж це питання об'єктивне, а не нормативне: вона є=(