Поговоримо трохи про неприємне. А саме про ресурси війни.
Зазвичай, коли говоримо про ресурси, ми маємо на увазі танки, ракети, боєприпаси та інше матеріальне, котре постійно випрошуємо та наголошуємо серед країн-партнерів.
Але є одна річ, котру Захід не постачає. Це людські ресурси. Так склалось, що за багатьма закритими даними та частково відкритими, на 01.01.2022 наявного населення в нас було 31 млн. Від 41 до 31 за 20 років – це нормально. Особливо коли була криза за кризою, і хвилі міграції йшли одна за одною. Тому воно не помічалось так в суспільстві.
Якщо відняти від цієї кількості число людей на окупованих, а також тих, хто виїхав (як на Захід, так і в Росію), то отримуємо приблизно 20 млн наявного населення на даний момент.
Причин цьому багато. По-перше, дуже велика кількість українців не потребує захисту. Наприклад, 71% українських переселенців у Польщі утримують себе самостійно, у тому числі – працюючи на українські компанії. Ці дані збігаються частково і з іншим опитуванням. Воно показує, як саме відбувається адаптація українців, які втекли від війни до Польщі. 37% біженців уже вивчили польську. 51% опитаних знайшли нову роботу, а 63% живуть на власну зарплату. 62% українців самостійно орендують житло, 13% мешкають в готелях або хостелах, а 11% – у польських родинах, які їх прийняли.
Цю картину ми можемо бачити і по бізнес-сфері. У 2022 році українці відкрили в Польщі близько 16 000 індивідуальних підприємців (ФОП), а у першому півріччі 2023-го їх було майже 14 000. Майже кожна десята компанія, створена в Польщі, була українською (за даними Польського економічного інституту). Щомісяця українці відкривають понад 2 тисячі нових компаній.
І ці люди будуть поза статистикою біженців. Бо вони можуть за власний рахунок себе забезпечити. А відкриті європейські кордони дозволяють українцям з Естонії спокійно потрапити до тієї ж Польщі. Тому сталих даних відносно кількості біженців нема.
Але повернемось до України, взявши за основу, що в нас наявного населення десь 20 млн громадян. І беручи до уваги заяву президента України про те, що в Силах оборони України знаходяться до 1,5 млн чоловік. І пам’ятаючи, що в нас мобілізація перманентна: є вибувші по пораненням.
Можемо кількість мобілізованих підняти приблизно до 2 млн осіб. Що це значить для України? Що до лав оборони залучено 10% від наявного населення. А це значить, що мобілізаційний резерв в нас дуже скудний – пенсіонери, котрі не виїжджали так масово, складають частку в 10,7 млн осіб.
Що значить 10%? Це означає, що ми наблизились до певної критичної лінії. В армії Південного В’єтнаму, про котрий я згадував минулого разу, відсоток мобілізованих до населення був 11.7%. І ця кількість болісно била по економіці держави, та й взагалі спонсорувалась майже вся з боку США.
Фінляндія під час ДСВ почала відчувати суттєві проблеми в тилу, коли кількість мобілізованих досягла 14-15% від наявного населення. Не вистачало чоловіків певних професій, що приводило до суттєвих наслідків. Так і в нас вже депутати та комітети ВР говорять: є нестача персоналу в енергетичній, промисловій так військово-промисловій сферах. І все це через мобілізацію працівників.
Є проблеми з плануванням та поставленими завданнями. Вони мають плануватися від кількості тих сил, котрі можуть бути задіяні. Якщо ресурсів недостатньо і дістати їх нема звідки – воно має бути переглянуто згідно з реальним станом речей. Саме тому, коли ми говоримо про звільнення Криму, треба в першу чергу задавати питання: а чи вистачить в нас наявних ресурсів для виконання цього завдання?
Якщо так – система мусить працювати, ніби в неї є лише тільки цей ресурс. А не вважати, що він бездонний. Це означає більш якісну підготовку війська. Перероблену мобілізаційну систему, де працівників критичних підприємств не мобілізують, та багато багато іншого.
Саме так і досягається перемога – через виконання завдань, котрі поставлені з реальним розумінням власних можливостей.
