Розкриваю думку про важливість образу держави під час війни

https://t.me/boroshnonews/42094

Трохи розкрию думку. Бо бачу, що дійсно багато хто зачепився про приклад з суддею.

Коли говоримо про війну таких масштабів, як у нас, то без образу держави (яка має бути) мало що вийде. Люди воюють не за минуле, а за майбутнє. А це має бути певний проект, певне бачення. Врешті-решт, впевненість, що твоя жертва не буде даремною.

У нас так склалось, що українське суспільство більш індивідуалістичне, ніж колективістське. Тому українці більш потребують самореалізації, інакше вони її будуть шукати там, де зможуть реалізуватись. На даний час, ніхто не запропонував реальної моделі майбутнього України. Це інституціональна штука без цієї картинки нікуди.

Бо без цього в гіршому випадку трапляється таке:

"Мобілізація, як і раніше, приносила лише незначні людські
поповнення у вигляді силоміць мобілізованих селян. Близькість фронту до тилового району, у якому проводилась мобілізація, негативно впливала на настрої населення, яке, схоже, не надто вірило у перемогу армії УНР й не бажало зайвий раз наражатись на небезпеки війни. 24 червня ціла Пашковецька волость відмовилась давати мобілізованих до українського війська, допоки мобілізацію не буде здійснено й в усіх інших волостях Проскурівського повіту. Військовим частинам вже звично довелось вдаватись до сили... “Мобілізація проходить дуже слабо, більшість мобілізованих втікають з сіл і прячуться, населення відноситься коли не вороже, то пасивно-байдуже, – доповідав командувач Волинської групи полковник В.Петрів командарму В.Тютюннику 26 червня 1919 р. – Вживаються заходи для примусової мобілізації і навіть зараз біля штабу чути гарматну стрілянину, котрою виганяють бігців з жита. Мушу зазначити, що 5 діб, як ви сказали, дуже мало на закінчення мобілізації”