Зима. Зів'ялий сніг. Трамвай.

Всере‌дині напружені потилиці і пальці.
Зупинка. Цвинтар.
Вислизаю сам з вузьких дверей.
Потилиці і пальці від'їжджають,
А я іду на цви‌нтар, до людей.
До свідків вчинків,
До сучасників вождів,
Учасників боїв,
Трагічних перемог,
Неперевершених поразок,
Блукаю привидом старим,
Аби щоразу
Себе знайти
Між марень-мрій,
Імен, портретів
На стежці хибній, не прямій
Табличці вашій чи моїй,
Затертій.

Смерть ззовні,
А під плитами є поклади буття
На стежках ген іще такі як я
Читають числа чи вичікують причини.
Під вечір набреду‌ть наказ злочинний —
Обґрунтування зайвої війни,
На цвинтарі не водиться вини.

Ми звідси вдарим рано-вранці.
Могили стануть наші шанці.
Піднімемо зітлілі прапори‌
І будемо побиті батальйони
Будити звуками іржавої сурми.
Ваш напрямок назад
Наш наступ навмання.
Ви, ті, що все ще НАД,
Ховаєте життя.

Д. К.