Арестовича звинувачують у ідеї україни без українців на тлі фаріон
Арестовича звинувачують в тому, що він просуває ідею "України без українців". Однак, на противагу до нього маємо Фаріон, яка просуває "Україну для правильних українців". Перший проект може включити кожного, другий - може виключити навіть своїх. Коли йде привязка до "правильності/істинності", першими жертвами стають найближчі.
У зв'язку з цим хочу поділитися своєю історією. Мій родовід доволі строкатий і його частина походить з території рф. Але народилась я в Києві і з самого дитинства вважала себе саме українкою.
Коли я вчилась в 10 класі, почався Майдан. На цій хвилі я дійшла до зацікавлення націоналізмом, тоталітаризмом, визвольною боротьбою. Втіленням українства для мене була Галичина та УПА. І мені було дуже сумно, що я не народилась там, бо там же “справжні” українці. Більше того, думаючи про своє походження, я реально вважала, що не можу бути українкою. Бо я "неправильна", "не чиста". Дійшло навіть до того, що я почала думати над зміною прізвища (вигадане, "чисто українське"). Що це, як не синдром Павліка Морозова?
Це був мій перманентний стан протягом кількох місяців, який давався взнаки ще довго опісля. Я дуже переймалась тим, що моя родина не дотримується традицій, не має славетних пращурів, не говорить українською і, що головне, не є "правильною". Звичайна пострадянська родина. Хіба ж я можу бути носієм українства?
Я пережила ці сумніви і прийняла свою національну строкатість, яка, однак, не заважає мені бути українкою. Але подібні до Фаріон “патріоти” вимагають позбутися родової пам'яті, складної історії, що мають більшість українських сімей. Наша ідентичність була винищена більшовизмом і зараз ми збираємо її по крихтах, але окремі сили бажають запхати її в обмежені рамки чи то нафталінового націоналізму, чи взагалі розмити в мультикультурності.
Бути українцем це дійсно вибір. Це вибір, який грунтується на твоєму зв'язку з предками, землею, практиками та ідеями, які тут існують. Це вибір знати та поважати свою історію, якою б вона не була. Це вибір робити те, аби минулі помилки не повторились. І 24 лютого мільйони українців і людей, які вважають Україну своїм домом, зробили цей вибір. І кожна ця людина має таке ж право на збереження самобутності своєї ідентичності. І справа зовсім не в мові. Фаріон та подібні “патріоти” використовують мову для вираження свого зневажливого ставлення до “неправильних” українців.
А тому такі, як Фаріон, є для мене навіть більшим ворогом, ніж Арестович, тому що колективна Фаріон змушує зрікатися своєї щирості, бо вона "неправильна". Де є "правильність", там немає щирості. А я щира у своїх помислах і тому пишу це.
Ця нещирість не дає мислити ширше і стримує творчий потенціал всього суспільства. Творчість, зміни, розвиток та самовдосконалення неможливі, коли зверху нависає безліч формальностей, які дають тобі "дозвіл" на діяльність. А забороняти людям щось на рівні побуту чи навіть думки - це репресивний тоталітарний спадок, проти якого наша країна бореться саме зараз.
Підтримка українською мови авжеж має бути і вона має розвиватися, але не шляхом заборони інших. Серед іншого, широкий вжиток української мови настане органічно зі зміною поколінь, якщо створювати не жорсткі рамки, а умови та поштовхи до зацікавлення. Як це роблять, наприклад, молоді видавці - ти полюбиш мову, якщо вона дає тобі доторк до сенсів, що тобі близькі.
Або особистий приклад. Я остаточно вирішила перейти на українську після першої поїздки до Львова на День незалежності, де привітна бабуся у гарній вишиванці мило допомогла нам знайти дорогу, не дивлячись на кривий суржик. І я так само хочу заохочувати своїм прикладом (при мені люди завжди самостійно переходять на українську, я ніколи нікого не прошу).
“Патріотичний” проект колективної Фаріон це антиутопія, яка призведе до україномовних ГУЛАГів. І багато українців зі строкатою ідентичністю на рівні природних рефлексів не приймають це. А тому постає питання - який проект отримає більшу підтримку, якщо не буде альтернативного варіанту?
