Домінування постмодернізм та деконструкція у новому відео

​На скріншоті маленька прелюдія до мого нового відео, в якому буде йтися про чоловіче домінування, постмодернізм та деконструкцію.

Але також мені пригадався мій захист магістерської роботи в Шевченка. Я писала про стать, звертаючись до філософії та психології, зазначивши конкретну оптику, в якій працювала. У мого наукового керівника не виникало питань, однак зовсім інша справа - комісія.

Після мого виступу мені відразу вказали на те, що я писала про стать і використовувала лише праці чоловіків (що неправда, бо жінки були, хоча і менше), що я зовсім не звернулась до феміністичної теорії і взагалі взяла в роботу головного сексиста Отто Вайнінгера.

В комісії були і чоловіки, і жінки, вочевидь, світила головного університету країни. Однак, навіть після моїх конкретних та чітких тез у виступі, вони не могли прийняти мій погляд без коригувань. І що мене ще більше вразило, так це критика відсутності фемтеорії, хоча вона у моїй роботі була зовсім не потрібна.

Феміністична теорія стосується соціальності, а я писала про стать як метафізичне явище. Жінки-автори, які увійшли до бібліографії, хоча і можуть вважатися феміністками, писали про жінку як про жіноче, як про силу у світі. Таких авторок значно менше, ніж тих, хто конкретно пропускає "жіноче" через соціальність і говорить про жінок як про групу.

Хоч оцінку мені поставили високу, осад таки лишився. Я не скажу, що це був тиск чи нещадна критика, зовсім ні. Але це був формалізм і домінування певної концепції, яка не приймає іншого погляду. І чим вищий науковий ступінь, тим більша ймовірність, що людина укорінена в наявній парадигмі і філософія стає просто алгоритмом, який має конкретні критерії "правильності", що полягають не в методології, а в наявності зовнішніх маркерів "правильності".

В цьому контексті також симптоматичним є відео Баумейстера про його звільнення з університету, в якому він загалом говорить про західний тренд "смерті університетів", перетворення викладачів на чиновників та умов, в яких вільна академічна творчість не може існувати.

До речі, нещодавній законопроект про заборону російськомовних джерел в науковій діяльності (від "прогресистів" Совсун та Желєзняка) є таким же проявом формалізму, де замість "чоловіка" в домінантній позиції опиняється "російська мова". Те, що відсутність таких джерел навряд покращить становище української науки найближчим часом, стає неважливим, адже формальні зовнішні ознаки вищі за суть.