У нас просто вже ніким і нічим було воювати, — представник штабу батальйону 72-ї бригади про вихід з Вугледару

До того, як бригаду передислокували на Донеччину, у нас була абсолютно боєздатна частина і укомплектований штат. Але за два роки боїв без ротацій і відпочинку ми перетворились на небоєздатну одиницю, бригада стерлась у нуль, — каже Віктор, який займає посаду в штабі одного з батальйонів 72-ї бригади ЗСУ.

За ці два роки, відколи ми на Вугледарському напрямку — тільки один раз в моєму батальйоні ми змогли повністю укомплектувати лише одну роту — з усього батальйону. Раз на три місяці нам приходило поповнення 25 новобранців, здебільшого це були «діди» 50+. Їх погано готували в «учебках», такмеду вони не знали зовсім, як і що таке гранатомет-кулемет. Вогнева підтримка була нуляча, ми що встигали за тиждень тут на місці їх навчити, те навчали, але зрозумійте, це дуже мало часу.

І у нього [ворога] є перевага в артилерії, у нас артилерії не давали практично, це не так, як було зимою 23-го, коли ми розмотали 155-ту бригаду. Тоді в нас було повно арти, стріляй — не хочу, тепер — ні, у них паритет у повітрі за рахунок більшої кількості fpv-дронів. Росіяни також почали дистанційно мінувати всі під’їзні дороги до переднього краю. Так, піхота в них — бомжі, але є перевага в засобах і кількості. У нас просто вже ніким і нічим було воювати.

Із 350 по штату залишилось людей на один взвод — до 30. Це з механіками, водіями, останнім часом піхотинців у підрозділі, які утримували передній край — смугу із 2-3-х кілометрів, було 14-18 людей.

Ми говорили неодноразово, що підрозділ небоєздатний, нам іноді придавали якісь сили, але вони теж швидко стирались через неадекватно нарізані задачі, як-от «відновити втрачені позиції», а ми не могли вже тримати ті, на яких стояли в той момент, — каже військовий.
Джерело