Багато пишуть про обвали на фронті про логічний початок та кінець
Зараз багато пишуть про обвали на фронті. Про те, які вестерни погані. Що можна було наступати в 2023-му там-то, а не де наступали, та ще багато іншого.
Насправді все має свій логічний початок та кінець. Про фронт казали вже багато і розумного, тому писати тут нема чого. Хочу лише додати декілька фактів стосовно проваленої мобілізації та комплектації частин. Особливо на третьому році війни – щоб не думали, що це тільки наша проблема.
У 1944 році Сполучене Королівство зіткнулося з гострою нестачею людських ресурсів. Станом на грудень 1944 року, за оцінками, чисельність британської армії була на 100 000 осіб меншою, ніж наприкінці 1943 року. Хоча втрати в Нормандській кампанії, головному зусиллі британської армії в 1944 році, були фактично меншими, ніж очікувалося, втрати з усіх причин все ще перевищували кількість тих, кого можна було замінити. Дві піхотні дивізії і бригада (59-та і 50-та дивізії і 70-та бригада) були розформовані для заміни інших британських дивізій 21-ї армійської групи, а всі чоловіки, яких призивали до армії, проходили підготовку як піхотинці. Крім того, 35 000 чоловік з полку RAF та Королівської артилерії були переведені в піхоту і перекваліфіковані в стрілецькі піхотинці, на які припала більшість бойових втрат. Крім того, у Восьмій армії, що воювала в Італійській кампанії на Середземноморському театрі, кілька частин, переважно піхотних, також були розформовані для забезпечення заміни, в тому числі 1-а бронетанкова дивізія і кілька інших менших частин, таких як 168-а бригада, мали бути скорочені до кадрових, а кілька інших частин були об'єднані. Наприклад, 2-й і 6-й батальйони Королівських стрільців були об'єднані в серпні 1944 року. Водночас більшість піхотних батальйонів в Італії довелося скоротити з чотирьох до трьох стрілецьких рот, а 35 000 чоловік з полків Королівських військово-повітряних сил і Королівської артилерії були переведені в піхоту і перекваліфіковані в піхотинців-стрільців, на долю яких і припала більшість бойових втрат.
А в Канаді криза почалася 19 вересня 1944 року, коли майор Конн Смайт, власник «Торонто Мейпл Ліфс», який був демобілізований з армії після поранення, отриманого у Франції, виступив із заявою, опублікованою на першій сторінці газети «Глоуб енд Мейл». Він звинуватив піхоту Першої канадської армії в тому, що її поповнення було «зеленим, недосвідченим і погано навченим», оскільки армія поспіхом відправляла кухарів і клерків на заміну вбитим і пораненим солдатам. Через свою недосвідченість, ті, хто приходив на зміну, зазвичай самі швидко гинули або отримували поранення.
У відповідь міністр оборони Джеймс Ралстон вирішив особисто розслідувати повідомлення про серйозну нестачу піхоти, відвідавши Північно-Західну Європу та Італію. Після повернення до Оттави він поінформував Кабінет міністрів, що ситуація була набагато гіршою, ніж він вважав; фронтовим піхотним полкам так бракувало особового складу, що поранених забирали з госпіталів і відправляли назад на фронт. Нестача особового складу була особливо серйозною у франкомовних полках через брак добровольців.
Знайомо? Отож. А тепер стосовно наступів на Курщину в умовному 2023 році. Я прекрасно пам'ятаю, як за такі ідеї ще тоді можна було отримати шквал критики та звинувачень в нераціональності. «Бо треба концентруватись на звільненні України». Ну, що посполитий хотів – те й отримав. Але й не варто забувати, що війна наша дуже суттєво модерована сторонніми чинниками. Забуваючи, як важко було отримати дозвіл принаймні на атаку ракетами по Криму (по конституційній українській території, на хвилиночку), та й то, не по всіх цілях.
Висновків насправді й не дуже-то і буде. Доля війни насправді залежить виключно від декількох факторів, пов'язаних між собою. До вестернів потроху вже доходить, що ця війна має масштаб більший, ніж є – світовий. Принаймні, це дійшло до військових. А чи дійде до євробюрократів, питання відкрите.
