Політики займаються самоотсосом розповідаючи про наближення миру
Найбільш дебільне в усій цій історії це те, як політики посилено займаються самоотсосом, переконуючи оточуючих про близьке наближення миру – хто більше розповість цієї ахінеї, той більше здобуває політичних балів як миротворець.
Насправді, за рік ми тільки віддалилися від миру. Поки ми підписуємо мирні угоди з США, Росія не присутня за столом перемовин й використовує цю ситуацію для подальшого розриву трансатлантичних відносин (всі вже один одному очі видерти готові тільки за проект no-reply листа). Риторична гра про "наближення до миру" (щоб сказати, що підступний опонент все зірвав в останню мить) не змінює реалій, де противник переконаний у власних наступальних спроможностях й "авансом" дає «Героїв Росії» генералам за ще не взяті міста. Не з'явилося жодного фактору, котрий примусив противника не вважати, що він зможе досягати успіхів – й багато в чому ми йому самі допомагаємо, не вирішуючи проблеми комплектації та дезертирства. Він сприймає ці сигнали як наближення системного колапсу, й тому не дає нам передихнути інтенсивними наступальними діями. Економічний ж аспект питання, казки Венского леса про те що Путін злякається % ВВП чи віялових відключень в Білгороді не витримують жодної критики – російський уряд керується geopolitesque-мотивами, підльотним часом ракет та сферами впливу зразка 19-го сторіччя. Те, що противник може врешті наважатися на економічні "затягування пасків" та мобілізацію здається ні в кого не викликає сумнівів – але чомусь всі вважають, що він піде на заморозку на поточному ЛБЗ (на інше наші не погодяться), бо le dogovornyak та le oil, та інші метастази психіки бідних й безвладних, що релігійно вірять що "наверху там договоряться".
