Уроки «Кольчужного скандалу»: Як геополітичні ігри чиновників витягують гроші з вашої кишені
Кожен український підприємець сьогодні знає, що таке форс-мажор. Ми звикли прораховувати ризики: курс валют, логістичні колапси, блокування податкових накладних. Але є категорія ризиків, яку прорахувати майже неможливо — це коли держава через кулуарні схеми та номенклатурну безгосподарність підставляє під удар весь приватний сектор.
Якщо ви думаєте, що токсичність української юрисдикції на міжнародному ринку — це вигадка лишень кооператива "#Династія" останніх років, повернімося у 2002 рік.
Днями виповнюється чергова річниця подій, які ледь не поховали легальний український експорт і фінансову систему. Мова йде про знаменитий «#Кольчужний_скандал», коли Україну звинуватили у таємному продажу чотирьох комплексів радіотехнічної розвідки «Кольчуга» Саддаму Хусейну в Ірак в обхід жорстких #санкцій_ООН. Основою для звинувачень стали славнозвісні «плівки Мельниченка», де Леонід Кучма нібито дає добро на цю угоду главі «#Укрспецекспорту» Валерію Малєву.
Коли спалахує міжнародний скандал такого масштабу, першими під удар потрапляють не чиновники у високих кабінетах. Під удар потрапляє бізнес.
Подивимося на це мовою цифр, як саме цей кейс вдарив по фінансах країни:
1. Заморожування прямої фінансової допомоги Реакція Заходу була блискавичною. Державний департамент США миттєво ухвалив рішення про призупинення фінансової допомоги Україні за програмою #NUS (Національна безпека).
Йшлося про пряме скорочення #фінансування на суму 34 мільйони доларів. Для розуміння масштабу: у 2002 році, коли весь річний бюджет України складав трохи більше 9 мільярдів доларів, втрата 34 мільйонів живих доларів була відчутним ударом по макроекономічній стабільності.
2. Занепад високотехнологічного експорту Україна на початку 2000-х намагалася вийти на світові ринки не лише з металом та зерном, а й із продукцією з високою #доданою_вартістю (авіабудування, оптичні прилади, #точне_машинобудування). Після звинувачень у #контрабанді зброї терористичним режимам українські підприємства отримали неофіційне тавро «токсичних».
Десятки контрактів у Південно-Східній Азії, на Близькому Сході та в Латинській Америці були або скасовані, або поставлені на паузу через небажання іноземних банків відкривати акредитиви для українських компаній. #Збитки приватних та напівдержавних експортерів вимірювалися сотнями мільйонів доларів упущеної вигоди.
3. Зростання вартості #залучення_капіталу Через політичну кризу міжнародні рейтингові агентства погіршили прогнози для України. Як наслідок — кредити для українського бізнесу на зовнішніх ринках подорожчали.
Кожен євробонд чи комерційній позика для модернізації виробництва обходилися українським компаніям на 2-4% дорожче, ніж для конкурентів із сусідньої Польщі чи Угорщини. Цей "полісичний податок" приватний сектор платив роками.
Хто "розгрібав" кризу?
Рятувати країну від повного фінансового та технологічного ембарго відправили головного стратега дніпропетровського клану та першого Секретаря РНБО — Володимира Горбуліна ("колишнього" члена ЦК КПРС).🙈😆😆😆
