Законопроект про земельну децентралізацію та дерегуляцію №2194
В грудні цей законопроект було провалено Верховною Радою. Досить дивно тоді було спостерігати "беззубість" ініціаторів, які не стали на його захист і чомусь взагалі нічого не відповідали на численні критичні, часом "притягнуті за вуха", зауваження опонентів із зали ВР. В зв'язку з цим хочу поділитись нещодавнім блогом від Павла Кулинича, який дав відповідь на ці зауваження.
Щоб в Україні з 1 липня 2021 року запрацював ринок землі, необхідно ухвалити доволі великий законодавчий пакет.
Ключовим у його складі є законопроєкт № 2194, який спрямований, зокрема, на забезпечення децентралізації земельних повноважень з передачею їх «згори до низу», тобто громадам, та дерегуляції у сфері землеустрою. Противники земельної реформи, для яких ухвалення цього законопроєкту унеможливить різноманітні корупційні схеми, вишукують у ньому негативні аспекти та поширюють серед населення неправдиву інформацію.
Зібрав основні міфи про цей документ, щоб аргументовано їх спростувати.
Міф 1. Іноземці зможуть стати власниками українських сільськогосподарських земель
Реальність. Це не відповідає справжньому змісту законопроєкту. Адже він не скасовує норми ст. 22 й інших статей Земельного кодексу України про те, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Звісно, це не означає, що іноземці не зможуть успадковувати такі землі після смерті родичів, які є громадянами України й законно набули сільськогосподарські землі у власність. Однак законопроєкт № 2194 не лише не скасовує, але й робить більш жорсткими норми ст. 145 Земельного кодексу України. Відповідно до неї ті, хто не мають права набувати сільськогосподарські землі у власність, але отримали їх у законний спосіб (наприклад, успадкували), зобов’язані, як правило, протягом року продати ці землі громадянам України, юридичним особам України, державі чи територіальним громадам. Отже, законопроєкт № 2194 не «відчиняє двері» іноземцям для доступу на українські чорноземи.
Міф 2. Іноземці зможуть скупити несільськогосподарські землі, а потім змінити їхнє цільове призначення на сільськогосподарське
Реальність. Іноземцям взагалі невигідно використовувати цю схему, бо вони більше втратять, ніж виграють. Щойно іноземець, який набув у власність несільськогосподарську земельну ділянку, змінить її цільове призначення на сільськогосподарське, на нього одразу пошириться дія ст. 145 Земельного кодексу України. Вона зобов’яже відчужити ділянку іншій особі. До того ж квадратний метр несільськогосподарської землі набагато дорожчий за квадратний метр сільськогосподарської, а жодному іноземцю не прийде в голову «робити гешефт» собі у збиток.
Міф 3. Законопроєкт відкриває шлях до приватизації територій заповідників і земель історико-культурного призначення, бо виключає зі ст. 150 Земельного кодексу України поняття особливо цінних земель і ґрунтів та повноваження Верховної Ради України щодо погодження питань їхнього вилучення
Реальність. Насправді підготовлена до другого читання редакція законопроєкту № 2194 передбачає збереження більшої частини ст. 150 Земельного кодексу України. Виключаються лише норми, які не відповідають засадам правового регулювання суспільних відносин, як-от положення про те, що Верховна Рада України дає згоду на переведення особливо цінних земель до інших категорій. Це зумовлено тим, що Верховна Рада України є вищим законодавчим органом влади (парламентом), який здійснює фактично лише одну функцію – прийняття законодавчих актів. А погодження зміни цільового призначення особливо цінних земель буде покладено на Кабінет Міністрів України.