Продовження про "ми в пошуках балансу між маржинальністю фермера і завантаженням заводів".
Не важко знайти, кому належить ця фраза - міністру аграрної політики пану Ковалю. Контекст такий - міністерство думає над запровадженням експортного мита на ріпак та сою під соусом, що потрібно завантажити переробні потужності олійно-жирового комплексу мінімум на 80%. Міністр каже, що зараз збирають аналітику, тому хочу користуючись моментом, допомогти міністерству. Цього тижня зроблю 3-4 дописи з цього приводу, які врешті-решт акумулюю в повноцінний аналітичний матеріал. Роблю це також з метою отримання зворотного зв'язку, хто розуміється в цьому питанні, перед виходом повноцінного матеріалу.
Отже, буде декілька частин. Сьогодні - своєрідний вступ. Далі буде ціновий аналіз і чи справді олійно-жировий комплекс генерує додану вартість для України. А потім будуть розрахунки втрат (і вигод) від запровадження мита на ріпак та сою.
1) Звідки такий "успіх" із виробництвом соняшникової олії та його побічні ефекти
Стрімкий розвиток олійно-жирового комплексу почався з наприкінці 90х, із введенням експортного мита 23%. На перший погляд (див Рисунок нижче), й насправді це може виглядати як приклад для наслідування. До 1999 року майже половина (в середньому до 1 млн т) насіння соняшнику експортувалась, а вже із запровадженням 23%-го експортного мита в 1999 році експорт насіння соняшнику став економічно невигідним, тому практично все насіння йшло на внутрішню переробку. Варто, правда, зазначити, що в 2001 році ставку мита було знижено до 17%, а після вступу до СОТ вона щорічно зменшувалася на 1-відсотковий пункт до рівня 10%, проте це вплинуло на загальну картину. Значні ресурси по виробництву соняшника, гарні ціни на олію та підтримка переробників через експорте мито призвели до того, що переробні потужності олійно-екстракційних заводів за останні 25 років збільшились майже у 20 разів, і зараз вони становлять близько 24 млн т (було на початок війни).
Зараз Україна найбільший експортер соняшникової олії в світі і є предметом безмежної гордості чиновників та представників сектору і галузевих асоціацій. Ніби всі в шоколаді і багато хто хоче повторити, так би мовити. Проте навіть поверхневе заглиблення в деталі економіки виробництва олії наводить на доволі невтішні висновки, особливо з точки зору уроків для наступних експортних обмежень.
Побічні ефекти експортного мита
а) надлишкові переробні потужності. З графіка видно, що наразі переробні потужності складають 60%, в найкращі часи було 67%. Тобто фізично їх просто більше, ніж вирощується соняшнику в Україні. Це стеля, яку не перескочиш. Це є побічним ефектом примусу аграріїв збувати соняшник (завдяки експортному миту) лише на внутрішньому ринку. Як результат, попит на соняшник зріс, кожен третій-четвертий гектар наразі засівається соняшником, ціни підігріваються на соняшник і маржинальність олії зменшується (про це в наступному дописі) - постріл собі в ногу, так би мовити. Я думаю, якби в 90х переробники не пролобіювали експортне мито на соняшник, надпотужностей в Україні не було б, і галузь би розвивалась природнім шляхом.
б) вирішуємо власні проблеми за кошт інших? Тобто що виходить, накопичено надлишкові потужності. Цікаво, коли ці заводи проектувались і робились техніко-економічні обґрунтування, - невже сподівались, що в Україні буде стільки багато соняшнику? Виходить, що власники олійного бізнесу просто помилились і тепер хочуть виправити цю помилку за рахунок інших - виробників ріпаку та сої?
