Юним макіавелістам про білорусь і диктатора

Ми хочемо дещо сказати гуртку юних макіавелістів, які дбаючи наче про національний український інтерес, співчувають вусатому диктатору.

Пропустимо те, що Білорусь загнана саме диктатором в патову ситуацію. З якої вийти суверенною демократичною державою шансів дуже мало.

Та ми скажимо ще дещо важливе.

Якби Лукашенко останні півроку пішов на контакт з опозицією і перестав гратися в гру: кращий претендент на всєсоюзноє государство, можна було б якось з натяжечкою йому поспівчувати.

Тут був би шанс на поступовий справді дрейф до іншої моделі. І взагалі шанс для Білорусі.

Але останні його інтерв'ю, його дії, кажуть, що він обурений не Кремлем. І не потенційною десуверенізацією.

Він жалкує про втрату статусу кращого генсека для постсовка. Він обурюється на певні "башні" Кремля, які і справді його вирішили погойдати. Але не на Кремль, не на Путіна....

При ньому країна залишиться придатком нашого ворога. І рано чи пізно стане плацдармом додаткового тиску на нас.

У випадку пробудження білорусів сьогодні, ми маємо крихітний, але шанс. Навіть не зараз, через час. Що країна все таки обере інший шлях розвитку. Демократичний і Західний

І ми поважаємо цей шанс. Так само, як і відстоювали свій в 2013-14 роках.

І ще. Мотив вийти проти диктатора має поажатися кожною нормальною людиною. А тим більше диктатора з окупаційними наративами радянщини.

Живе Білорусь!