Протистояння Гоббса та Локка у 2020

Не всі розуміють, наскільки давнє протистояння повторюється на наших очах сьогодні у вигляді конфлікту "лівих" та "правих".

Ще у сімнадцятому столітті, в Англії, розпочалася суперечка про те, чим є суспільство і де мають бути межі держави.
Саме тоді філософ Томас Гоббс висловив дуже знайому ідею, про те, що суспільство - це війна всіх з усіма. Це одвічне протистояння груп.
Пізніше марксисти втілять цю ідею як протистояння ворогуючих класів. А зараз, прибічники інтерсекціональної теорії розповідають про протистояння жінок та чоловіків, лгбт та гетеро, білих та темношкірих.
Головна суть ніколи не змінювалася - суспільство це не співіснування, не взаємодія, а війна, де, якщо ваша група не чисельна, ви потребуєте захисту.

Саме тут Гоббс пропонує вирішення - надпотужну тиранічну державу. Тільки така держава, що буде контролювати вчинки і мораль людей зможе захистити всіх від усіх. Звісно така держава має бути вище та могутніше церкви (дуже смілива заява для 17 століття).

Держава-чудовисько із довгими гострими пазурами, що слідкує за порядком.
Гоббс назвав її "Левіафан", на честь біблійного монстра.

Не всі розуміють, що слово Левіафан для автора було позитивним, бо це жорстокість для суспільного блага, бо з людьми інакше не можна.

Але у Гоббса був опонент, який вважав, що можна.

Засновник лібералізму Джон Локк.
Щирий християнин, Локк вірив, що всі люди створені Богом рівними, і ніхто не має права на тиранічну владу над ближнім. Так, батько лібералізму вів його саме з християнської етики, як би не страждали від цього деякі сучасні ліберали.

Нормальним станом суспільства на думку Локка є не війна всіх з усіма, а мир та доброзичливість, які мають виховуватися. А саме суспільні конфлікти є відхиленням від норми.

Він вірив у поєднання трудового, релігійного, морального, фізичного та розумового виховання. В те, що хоч не всіх, але 9 з 10 це зробить людьми і ці люди заслуговуватимуть свободи, а не монстра-наглядача.
За три століття люди багато разів кликали Левіафана, бо вірили що тільки він зможе захистити пригнічених, відняти та поділити, зламати старі хибні традиції заради нових.
І він ламав. Хунвейбіни, комсомольці, гітлерюгенд були гордими прихильниками великої держави, яка накаже всіх цих покидьків. Але потім хунвейбіни та комсомольці з жахом помітили що покидьки скінчилися. А Левіафан на місці. І повільно обертається на них самих. Не дожили до цього лише гітлерівці, тільки через те, що рейх припинив існування дуже швидко.

І у сьогоденні ми маємо парадокс. Фактично, нинішні західні нео-консерватори та республіуанці, що захищають свободу слова, приватну власність, право на зброю, виступають проти політичної коректності, цензури, квот, держ-регулювання та великої держави - це класичні християнські ліберали 17 століття.

А сучасні західні системні ліво-ліберали, що підтримують глобалізм, велику регулюючу державу, гендерні квоти для бізнесу, цензуру соцмереж, наступ на вільний ринок, тощо - це класичні послідовники середньовічних ворогів лібералізму.

Системним лібералам боляче усвідомлювати, що їх ідеалом вже давно стала надвелика контролююча держава.

Бо вам потрібен Левіафан, аби змусити коміка не жартувати на теми, які вас ображають. Аби змусити роботодавця взяти людину просто за її колір шкіри чи стать. Аби змусити людину віруючу соромитися своєї віри. Аби змусити журналістів займатися ідеологічною самоцензурою.

Як і триста років тому, в нас протистояння тих, що вірять у суспільство вільних людей, які поважають свободу один одного, і тих, що вважають людей ворогуючими тваринами, які заслуговують лише наглядача, що захистить одних від інших.

Сучасний лібералізм вірить в державу.
Сучасний консерватизм вірить в людину.

Текст співавтора сторінки Boris Moroz