Ще трохи про почуте від міністра фінансів:
У Шустера в студії міністр фінансів Сергій Марченко заявив, що нам необхідний новий "суспільний договір", суть якого полягає в тому, що "всі повинні чесно платити податки та купувати лише офіційні товари". Я розумію, що голова мінфіну має велику біль через діру в бюджеті, але, вибачте, це не "суспільний договір", це більше схоже на дитячий садочок, у якому вихователька каже маленькому хлопчику що він повинен робити.
"Суспільний договір" - це зобов'язання обох сторін, але влада нам чомусь пропонує в односторонньому порядку взяти на себе певні зобов'язання і взагалі нічого не каже, що ж буде робити інша сторона цього "договору". Тобто, ми тупо повинні виконувати усі умови влади та "мовчати в тряпочку". Це у них таке бачення "суспільного договору".
Насправді ж, "суспільний договір" в питанні податків - це не просто "ми всі повинні чесно платити податки". Ні, це широка дискусія на такі теми: яким має бути рівень оподаткування; хто повинен мати податкові пільги та спрощену систему; що держава має зберегти, а що віддати приватному сектору; яке скорочення "армії" чиновників має відбутися; які зарплати повинні бути в державному секторі; яка відповідальність чекає чиновників за неефективне використання бюджетних коштів; як забезпечити дієвий громадський контроль за витратами бюджету; тощо.
Але цього нам ніхто не пропонує, а отже, ніякого "нового суспільного договору" не буде.
Згідно з нещодавнім опитуванням, 70% українців або отримують "зарплату в конверті", або хотіли б так оптимізувати податки. Чому це так? Ні, не через "жадібність".... Є дві об'єктивні причини:
1) Бідність. Платити всі податки для бідного українця - це добровільно стати ще біднішим.
2) недовіра через неефективне використання цих податків.
Якщо нічого не робити з цими двома проблемами, то можна скільки завгодно говорити про "податковий патріотизм", "лікарів", "вчителів" та "пенсіонерів" - все марно, бо ніхто не хоче стати ще біднішим заради того, щоб в тому числі і якийсь чиновник попиляв бюджетні кошти.
Рецепти тут прості і вони загальновідомі:
1) Знижувати фіскальне навантаження на економіку. Коли в бідній країні збирається 43% від ВВП у бюджет, то це консервація бідності і стимулювання людей працювати "в сіру". Щоб знизити податки, необхідно скоротити видатки бюджету. Це очевидно. Зазвичай, коли кажеш про зниження витрат бюджету, то чиновники починають волати що це "популізм". Ні, це не популізм, бо в українському бюджеті є ще дуже багато того, що треба скоротити та оптимізувати. У нас є безліч або відверто корупційних статей бюджету, або дуже неефективних, або просто непотрібних. Все це треба "рубати с плеча", щоб знизити фіскальне навантаження на економіку хоча б до 30-33%.
2) Проводити дерегуляцію, зменшувати питому вагу держави в економіці, скорочувати кількість чиновників та обмежувати їх повноваження. Немає чиновника - немає корупції, немає розпилу та неефективного використання грошей платників податків.
Якщо виконати ці два пункти, то буде купа позитивних наслідків:
- держава стане значно ефективнішою;
- люди самі захочуть працювати "в білу";
- рівень корупції значно знизиться;
- багато екс-чиновників розкриють в собі потенціал успішних підприємців та почнуть самі створювати додану вартість, а не пиляти чужу;
- зниження податків та дерегуляція роблять Україну більш конкурентною на зовнішніх ринках та більш привабливою для інвесторів - як внутрішніх, так і зовнішніх.
В якості висновку: я згоден, що нам потрібен новий "суспільний договір", але він повинен мати зобов'язання з обох сторін, і найголовніше, що він повинен будуватися на тому принципі, що влада - це найняті громадянами менеджери. Проте зараз нам знову пропонують концепцію з односторонніми зобов'язаннями під назвою: "громадяни - це джерело наповнення бюджету".
via Oleg Petrichenko
