Роздуми про цивілізаційну відмінність від росії після смерті кернеса
Чому ми різні цивілізації з тими, хто за порєбріком. І чому бути ворогом Кремля краще за те, аби бути прихильником. В роздумах після смерті Кернеса пояснює активний підписник нашої сторінки, який любить залишатися непублічним.
....
Геннадій Кернес помер, сильно зіпсувало стан то, що останні роки життя провів на інвалідному візку.
як в нього потрапив
його підстрелили
хто
в українській еліті панує консенсус, що ерефійці, за те що не підтримав їх плани офіційно проголосити приєднання Харкова до Ереф в 2014 року.
на цьому грунті зблизився він з Трухановим, таким самим "непевним".
багато їх було таких.
тут тяне пуститись в філософію.
припустимо Парубія, Яроша, Тягнибока чи подібних діячів 2014, ніхто не підстрелив. Навіть і проблем не було якихось серйозних. Бо нічого ерефійцям не обіцяли, відразу і чітко протиставлялись, ще з молодості. Не заігрували і в френди не добавлялись. Відповідно, специфічних претензій нема, ворог то ворог. Точніше навіть, чужий. До чужих завжди інакше ставлення ніж до своїх. Ворог не може зрадити, чужий теж не може зрадити
а раз ти показав, що ти росіянам свій, то готуйся до проблем, рано чи пізно. Причому, не від западенців чи націоналістів, а від росіян. Прийде серенький волчок і укусить за бочок
З самого початку комуністичної влади в Росії відомо, що краще бути ворогом гебні, ніж її другом. Як не парадоксально.
Вигідніше. Довше проживеш. Це і на Заході так було - конкуруючих комуністів, анархістів, соціалістів нищили безпощадно, гірше ніж будь-яких консерваторів чи лібералів. А в наших краях ОУНівці цей принцип довели на собі, наглядно.
Майже всі, будучи закоренілими ворогами СРСР і воюючи проти СРСР кілька років зі зброєю в руках, були цим СРСР помилувані і відпущені на свободу. Останнім зв'язківцям, медсестрам, воякам вже по 90-100, 105 років, ще живі пеньки, ходять, матюкаються, вішають прапор на хату, повчають молодьож.
А той же Судоплатов, чорний коршун Берії, планувальник вбивства лідерів ОУН, був жесточайше репресований своїми же, били просто смертним боєм, відбили всі органи, і залишився в живих тільки тому, що закосив під психічно хворого. І то, осліп в тюрмі, став глибоким інвалідом. Чистки "берієвцев" при Хрущові окрема тема.
Звірині порядки в них панували від самого початку до самого кінця. Свердлов намагається убити Леніна, Ленін убиває Свердлова. Сталін убиває всіх. Незрозумілою смертю вже в вегетаріанські часи помер "загадочный Устинов", відразу кілька маршалів відправили в Югославію і врізали в гору, Черненко помер, з'ївши невідомо звідки взявшоїся риби "ось щойно виловив, покуштуй". Міністр МВС якоби взяв у охранніка пістолет "посмотреть" ("никогда не видел Макарова?") і, зі слів охранніка, застрелився (хоча мав свій особистий пістолет).
Звели Брежнєва зі світу андроповці скандалами ("Брежнев отвернулся к стене и заплакал"), а потім і Андропову помогли померти вони же десь таким же. Кручину тупо викинули з вікна. Навіть гіпер-обережний Щербицький зрозумів, що зроблять крайнім і застрелився.
В основному, хто дружив з гебнею, хто був ідейним комуністом - в сирій землі. Часто ще з молодості. Як би не старався, як би не угождав. Неможливо угодити комуністичній владі, бо в неї "нема царя в голові". Сьогодні так, завтра інакше, завтра ти вже праволівий уклоніст. Влада Ереф такою і лишилася. Не здатна прикрити навіть своїх вбивць-отруювачів, щоб не ходили до них в гості з камерами. В засрату хрущовку. Змусили ГРУшників давати інтервю Симонян.
Як там, "родина тебя всегда предаст, сынок", по Бабченку.
Або тупо спилися, теж своєрідне самогубство.
Ніхто навіть вінок не поправить. На відміну від. Бо ми своїх пеньків шануєм. Бачимо, що є за що. За то, що відрізняємся від "братів". За то що пеньки вчили: гебню - на три букви, со старта, довше проживеш