​​25 грудня 1979 року Радянський союз вторгся в Афганістан.

Цьому передувало довготривала пропаганда марксизму серед афганських студентів і курсантів, які навчалися в СРСР починаючи з 50х років.

Далі йшло звинувачення традиційних родо-племінних і релігійних стосунків, низька грамотність і відсталі господарські стосунки серед афганського населення. І звісно, країна була однією з найбідніших в регіоні з важкими умовами до розвитку.

Але вирішувати проблеми відсталості стали за марксистською та комуністичною класикою - соціальним інженірінгом. Тобто грубим втручанням в соціальні стосунки, спроба їх насильного перепрошиття і таке інше. Звісно, приправляючи все репресіями.

Такий підхід існував, як при комуністах до вторгнення СРСР (вони переворотом захопили країну), так і після 1979 року. Коли Кремлівська номенклатура вирішила, що після чергового вже комуністичного перевороту і подальшої боротьби серед комуністів. Які за класикою почали арештовувати і знищувати один одного, пора вводити війська.

Окупація та спроба насильної трансформації країни посилила ісламістсько-радикальні настрої в суспільстві.

Коли радянський союз пішов, кинувши все напризволяще, в країні продовжитья війна і знущання. Куди гірші за ті, які були до окупації Радянським союзом.

По суті Радянський Союз почав майже 40-літню війну в Афганістані. Наслідком якої стала неймовірна кількість жертв, мігрантів і велика кількість порушень прав людей в одній з найгірших форм на планеті.