Цру опублікувало мапу проблемних регіонів ссср в 1991 році донецький басейн
Це мапа з доповіді ЦРУ «Civil disorder in the former USSR: Can it be managed the winter?», написана в кінці листопада 1991-го року. Як ми можемо бачити, основними проблемними регіонами за думкою аналітиків з ЦРУ є типовий «ржавий пояс» - Донецький басейн, Урал та Кузбас. Це зони виключно промислового кластеру, де аналітики очікували заворушення на економічному підґрунті. Також на цій мапі бачимо й типові вже для нас зони етнічних конфліктів – Придністров’я, Кавказ та Середня Азія.
На цій мапі ми можемо побачити ОРДЛО, та центри сучасних протестів в Росії, а саме в першу чергу – Єкатеринбург. Чому потрібно дивитися на аналітику 30 річної давнини? Перш за все, треба розуміти, що всі події тісно взаємопов’язані.
Подивившись на аналітику стосовно імпорту та експорту всередині СРСР, ми можемо побачити, що на 1988-й рік РРФСР фактично голодувала, бо не могла виробництвом забезпечити попит свого населення в продовольстві. Фактичними годувальниками тоді для РРФСР виступили Білорусь та Україна. Взагалі в ЦРУ не вірили в повноцінний розпад країни, вони навіть не очікували Біловезьких домовленостей. Фактично вони були підписані самостійно, без впливу Заходу, як це зазвичай наголошують.
Чому акцентуація на продовольстві? Тут також все просто, якщо подивитися зараз на ті речі, що відбуваються в Росії, то бачимо велику інфляцію та регулятивну політику влади по відношенню до зростання цін. Це призводить до певних аналогій з пізнім СРСР, бо регуляція цін вже показує свої негативні наслідки в Росії, прискорюючи ріст цін на продукти рядового споживання – яйця, цукор, м’ясо та інше. Тим самим роблячи взагалі виробництво продуктів невигідним. Що призводить до зменшення кількості товарів на ринку, та до штучно зробленого дефіциту. Радикальність російської влади в цьому питанні лише посилює проблему. Так наприклад вже доходить до розмов про регуляцію цін на пальне, що в свою чергу призведе до проблем в усіх сферах в цілому, бо втрата доходів з населення для тієї ж Роснафти просто невигідно. Це призведе до того, що буде не рентабельно вкидати на ринок внутрішню нафту для покриття дефіциту, як це робиться зараз. Хоча й ця міра не гальмує інфляцію.
Проблематика полягає в тому, що дефіцит та потенційні протестні настрої в вказаних регіонах, котрі відчують негатив від регулятивної політики. Може призвести до того, що в Москві будуть вважати кращим вирішити свої проблеми за рахунок переносу нестабільності з своєї країни до України, та частково вирішити питання з продовольчими товарами, котрі до війни Україна постачала Росію. Особливо коли цю проблему вже свого часу вирішив Ленін:
«Теперь, с завоеванием Украины и с укреплением Советской власти на Дону, наша сила крепнет. Мы говорим теперь, что источники хлеба и продовольствия, возможность получить топливо из Донецкого бассейна у нас есть. Мы уверены, что, хотя и подходят самые трудные месяцы, мы, тем не менее, этот кризис переживем. На Украине имеются громадные запасы, излишки хлеба. Их трудно взять сразу — там до сих пор партизанщина, там крестьяне запуганы зверским господством немцев и боятся брать помещичьи земли.
Мы должны не менее 3 тысяч рабочих железнодорожников, частью крестьян из северной голодной России, двинуть на Украину. Правительство уже провело декрет о точной разверстке того количества хлеба, которое можно взять сейчас в размере 100 миллионов пудов. В одном из округов Донецкого бассейна, по полученным сведениям, также имеется 1 миллион пудов хлеба на расстоянии не более 10 верст от железной дороги.
Мы рассчитываем, что мобилизация, при быстром движении на фронтах, даст возможность улучшить и продовольственное положение. Уменьшит число едоков в неземледельческих, наиболее голодных губерниях. На фронте — а мы ведем войну в наиболее хлебородных и сытых местностях — люди, двинутые туда десятками тысяч, получат возможность прокормиться и что, путем развития почтовых посылок, они получат возможность немедленно помочь оставшимся дома семьям».
via Gleb Parfenov