Суспільство очікує втручання держави в економіку але це не панacea
Наше суспільство і політична еліта часто сподіваються на активне втручання держави в економіку. Аби пояснювати, що це не панацея розвитку країни приходиться звертатися і до відомих економістів.
То чому активне державне втручання є справою такою ідеальною, як її у нас бачать?
Державна система може сприяти довгостроковому росту. Захищаючи право власності, або ж просуваючи інновації та захищаючи конкуренцію. Більші прихильники втручання можуть стверджувати, що держава в цьому напрямку може ще вкладатися в інфраструктуру та освіту.
Та існують прихильники думки, що державі треба зробити більше. Мова йде про заходи проти зубожіння, соціальної нерівності. Тобто спонукати більш заможних ділитися і забезпечувати бідних. І тут є декілька проблем. Ми зараз не будемо розкривати ефективність соціальної політики і впливу її на людину. Яка втрачає мотивацію до дій. Нас зараз цікавить суб’єкт, який втілює таку політику, тобто чиновники і політики, які озброюються державою заради боротьби з нерівністю.
Віра в те, що політики і чиновники будуть діяти в інтересах суспільства – фундаментально хибна. Ще раз, коли той чи інший політик стверджує, що йому потрібні розширені можливості держави аби допомогти нужденним – не вірте. Це брехня.
І от брехню цю показав нобелевський лауреат 1966 року Джеймс Б`юкенен. Він довів, що представники держави часто діють як оптимізуючи індивіди, тобто як всі ми з вами грішники.
Робота Б’юкенена щодо теорії суспільного вибору попереджує: ДІЇ ДЕРЖАВИ МОЖУТЬ ПОСИЛИТИ НЕРІНВІСТЬ, НІЖ ЗНИЗИТИ ЇЇ.
Кажучи простою мовою, політик скорше за все почне допомагати бідному суспільству з своїх бідних друзів. А якщо і ні (допустимо це чесний політик, який справді хоче щось зробити), то він наштовхнеться на ефект незнання і купу додаткових вад активного державного втручання.
Спочатку про вади. Грішити депутату заважає лобізм і логролінг. І от якщо лобізм можна і треба легалізувати, логролінг тут найбільш показово показує ваду людської природи. Класичною формою цього явище є «бочка з салом» - закон, який включає набір невеликих локальних проектів. Щоб отримати згоду, до загальнонаціонального закону додається цілий пакет різнобарвних, часто слабко пов’язаних з основним законом пропозицій, у прийнятті яких зацікавлені різні групи депутатів. Щоб забезпечити їх прийняття, до такого закону додають все нові і нові пропозиції (сало), поки не буде впевненості в тому, що закон отримає згоду більшості депутатів. Це одна з загроз демократії, так як принципово важливі рішення можуть бути куплені наданням особистих податкових пільг чи наданням обмежених місцевих інтересів.
Державні діячі думають про те, як забезпечити успіх на виборах, отримати голоси виборців. При цьому вони нарощують державні витрати, стимулюючи тим самим інфляцію. У свою чергу, це веде до посилення жорсткого регулювання, державного контролю, роздування бюрократичного апарату. В результаті уряд концентрує в своїх руках все більше влади, а економіка виявляється в програші. Нічого не нагадує зараз?
Існують економічні передумови прийняття неефективних рішень: несумлінність чиновників, відсутність відповідальності, приховування інформації, її спотворення. А це породжує негативне ставлення виборців до урядових рішень, розпоряджень, документів, законам.
І от навіть якщо політик і справді вірить у вирішення проблем нерівності, чи бідності, чи малого економічного росту через активне державне втручення, це все одно не звільняє його від проблем.
Держава не в змозі забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів.
Причинами цього є:
- Державне втручання в ціноутворення може призвести до виникнення дефіциту і надлишків.
- Недосконалість політичного процесу (практика лобізму, логролінгу, пошук політичної ренти і т.д.)
- Уряд може прийняти помилкові рішення.
- Державне втручання, що порушує ринкову рівновагу або пом'якшує ефект ринкових відносин, може привести до підриву ринкових стимулів.
- Нездатність держави точно передбачити і контролювати наслідки прийнятих ним рішень.