Джакарта: приклад того, що поважають тільки сильних
@hardcons натрапив на хорошу статтю у Nikkei стосовно підходів до зовнішньої політики двох президентів - президента Індонезії Джокові і президента Філіппін Родріго Дутерте.
В обох спільний бекграунд - обоє були мерами міст (Дутерте мером Давао, а Джокові - мером Суракарти), обоє ліві популісти на час передвиборної кампанії і критики Заходу.
Однак після перемоги, Дутерте вирішив фактично лягти під Китай, оголосивши, що Китай "дасть грошей на розвиток". Дутерте посварився зі США та Японією та оголосив, що "він тепер світова супер-сила разом з Росією та Китаєм".
Китай годував Манілу обіцянками, навіть пообіцявши 24 мілліарди інвестицій в філіппінську економіку. А отримав Дутерте лише дірку від бублика та китайську агресію в територіальних водах Філіппін. При цьому Дутерте ганебно мовчить з цього приводу і перетворився, за точним висловом колумніста Nikkei Річарда Хейдаряна, на китайського лакея.
Все інакше в Джакарті. Індонезія продовжує підтримувати тісні зв'язки з Японією та навіть була підписана військова угод, також тримаються тісні стосунки зі США та Південною Кореєю (Індонезія фінансувала створення нового корейського винищувача).
Більш того, в Індонезії оголошений амбітний план - "Poros maritim dunia", тобто план перетворення країни на "глобальну морську суперсилу". Великі гроші витрачаються на створення потужну військово-морського флоту. В 2019 році, коли Китай зробив аналогічну з Філіпінами агресію в морі коло острова Натуна, Індонезія підняла флот та авіацію по військовій тривозі, а Джокові особисто прибув на острів Натуна і оголосив: "Ніякого компромісу з Китаєм по індонезійській території бути не може".
При цьому, китайські інвестиції в Індонезію йдуть на порядок разів більше за інвестиції у Філіппіни, де при владі китайський лакей. На сьогодні ВВП Індонезії найбільше серед країни Південно-Східної Азії (за виключенням Китаю звісно) та Індонезія стає найбільш потужним регіональним гравцем і одним з найважливіших стовпів опору збільшенню китайського впливу в регіоні.
Ще нещодавно на цю роль претендували Філіппіни та Тайланд, у яких був потенціал росту до рівня регіонального лідера, проте обидві країни вирішили "тісно дружити" з Китаєм і втратили будь-яку стратегічну цінність, при цьому не отримавши ніяких суттєвих преференцій в економіці. Індонезія навпаки - розвивається економічно і стає потужною країною регіону, з інтересами якої тепер всі змушені рахуватись.
Заради справедливості, варто зазначити, оскільки автор статті про це не згадує, що на відміну від Дутерте, у Джокові в силу інституціональних особливостей країни не було можливостей для широкого маневру. Якщо на Філіппінах цивільна влада необмежена, то не все так просто в Індонезії. Ще з часів Сухарто армія в Індонезії це окрема каста. Саме тому, наприклад, нинішнім міністром оборони країни є Прабово Субіанто, який представляє опозиційну президенту партію Голкар (партія створена Сухарто) та більш того, був головним суперником нинішнього президента на обоих останніх виборах.
Тим не менш, Джокові треба подякувати, що він не став йти стопами Дутерте чи вступати в конфронтацію з армією (чого побоювались деякі після його обрання), а повів Індонезію далі шляхом створення сильної і незалежної держави.
Це є і уроком для України. Поважають тільки сильних. Слабкі нікому не потрібні, хіба що в якості лакеїв.
Більше цікавого в тг каналі @hardcons