Свобода існує там де люди готові нею жертвувати

​​Свобода існує в тому суспільстві, де люди готові жертвувати заради неї. Де люди ризикують заради неї. Де люди не бояться діяти заради неї. Така ось історія і пропонується вам до ознайомлення. Текст Альона Дєньга.

.....

Кличте Netflix, бо тут є така історія, що точно заслуговує на екранізацію.

Пролог: 70-ті роки минулого століття, КДБ дуже занепокоєне діяльністю підпільної групи, що розповсюджує антисовєтські агітації по всій Україні. Люди в різних куточках країни отримують листи, підписані різними почерками, листівки з оголошеннями «Продається вже 325 років доля українського народу, його мова, культура, національні інтереси. Українці! Боріться проти русифікації, не давайте московським колонізаторам нищити українську мову!»; «Продається друкарська машинка для виготовлення листівок проти русифікації України». Такі листівки знаходять на кінцевих зупинок, в аудиторіях університетів, в електричках. Створюється окрема робоча група для пошуку членів організації, вочевидь діє добре організоване угрупування. На пошуку "організації" пішло 2 роки.

В 1984 році КДБ нарешті затримує одного з "учасників" злочинного антисовєтського угрупування.

Сцена наступна. Звичайний інженер, Михалко Михайло Юхимович, у вільний від роботи час майструє копіювальний апарат, що розбирається на частини, які можна ховати в різних місцях для конспірації. На цьому апараті Михалко копіює ті самі агітки та листівки, які власноруч розносить по аудиторіях, зупинках, електричках, простить незнайомих людей на вулицях підписати конверти з листівками. Для своєї "підривної діяльності" чоловік використовує часті відрядження по країні – це дає змогу розширити географію агітації. Він діяв самотужки.

У 1985 році Михалка засудили до 3,5 років таборів. Кілька років до антирадянської діяльності накинули за знайдені патрони для стрільби зі спортивної зброї.

Вважаючи, що на волі залишалося багато незробленого, Михалко клопотався про помилування: «Я зрозумів свої помилки. Більше так робити не буду». Але й у неволі продовжував агітацію серед в'язнів, за що його декілька разів викликав начальник колонії й попереджував: «Михалко, зупинись, бо одержиш тюрму в тюрмі і на волю ніколи не вийдеш». Був звільнений 16.10.1987 р. за амністією у зв'язку з 70-річчям Жовтневої революції. Після такого факту в біографії на пристойну роботу вже не брали.

Десь тоді Михалко вирішив зайнятися екоактивізмом. Саме йому треба завдячувати за створення єдиного в межах міста національного парку України – Голосіївського. У 1988 році, коли ліс почали масово вирубати під будівництвом, Михалко не зміг стояти осторонь, брав участь в масових акціях проти забудови, що стали ледь не першими маштабними екологічним протестам в Україні. Все це супроводжувалося арештами Михалка, погрозами іншим учасникам. Але парк відстояли.

Створена Михалком ГО "Спілка Порятунку Голосієва" діє й сьогодні. Михайло Юхимович, не зважаючи на почесний вік – 80 років, часто приходить на наші акції проти забудови Голосіївського лісу. Його можна помітити серед натовпу активістів з незмінним мегафоном в руках та папкою різних документів по парку. До речі, в кінці 80-х він був одним з засновників "Партії Зелених".

В самому серці Голосіївського лісу є дуб імені Михалка Михайла, це велетень, якому під 400 років.

В будинку, де в дитинстві жив майбутній дисидент Михалко, зараз діє меморіал Стуса та Музей радянської окупації. Він маленький, але дуже вартий уваги, то ж рекомендую за нагоди після всіх локдаунів зазирнути туди.

А хто тут на районі, як зустрінете Михайла Юхимовича, подякуйте йому за його позицію, за боротьбу та за наш чудовий парк.