“Зеленський до успіху через ручне керування йшов”. Від друга нашої ініціативи Олега Петріченка
Реформа корпоративного управління не була ідеальною, але свою основну функцію вона виконувала добре: нашим політикам стало майже неможливо в ручному режимі керувати державними компаніями. Понад два десятиліття до цього ми жили в системі, у якій державні компанії та установи типу Нацбанку просто обслуговували владу, а всі ризики та збитки лягали на плечі платників податків.
“Потрібен дешевий газ в платіжці за комуналку? - Не проблема, ось, тримайте!” - але в результаті цього популізму ми багато років з бюджету покривали різницю тарифів, а в 2014 році взагалі отримали діру бюджету “Нафтогазу” у розмірі 10 млрд доларів. “Потрібна стабільна гривня незалежно від стану економіки? - Теж не проблема, будемо палити резерви НБУ!” - за 2012-2013 роки ми спалили половину наших ЗВР просо заради того, щоб Янукович & Co потім могли розповідати, що “при них була стабільність”.
Реформа корпоративного управління не могла замінити ефект від приватизації. Але все ж теж частково стримувала культуру розподілу посад через політичні домовленості. Де потрібні люди ставилися на чолі підприємств заради отримання ренти тими чи іншими політичними колами. Тобто не зупиняла та стримувала і корупцію.
Отже, реформа корпоративного управління - це добре. Але не для всіх…
ЗеКоманда чомусь вирішила, що такий ласий і величезний актив як “Нафтогаз” не може “жити власним життям”, а натомість він повинен “приносити політичні дивіденди владі” (і не тільки політичні). Тим паче, що амбітні плани щодо “Нафтогазу” зараз можна реалізувати на фоні збурення суспільства зростаючими тарифами на газ та “космічними зарплатами членів наглядових рад”. З рештою, співчуваючих буде мало...
То що ж відбулося?
В останні дні квітня уряд “тимчасово припинив” повноваження членів наглядової ради “Нафтогазу”, звільнив Коболєва з посади голови “Нафтогаз”, призначив на його місце Вітренка, а потім “поновив” повноваження членів наглядової ради. І начебто “все гарно”, але є одна проблема: призначати голову “Нафтогазу” повинна наглядова рада. Тобто, ЗеКоманда через коліно зламала саму суть реформи корпоративного управління в Нафтогазі.
І далі почалися наслідки, про які навряд чи задумувалися в Офісі президента: спочатку наглядова рада повним складом заявила про дострокове припинення своїх повноважень, а після прохання Уряду “продовжити роботу до обрання нового складу наглядової ради”, експерти з комітету призначень у наглядові ради заявили про “припинення своєї роботи”. Тобто, дії влади призвели до того, що Нафтогаз залишається без наглядової ради та без комісії, яка б могла призначити новий склад наглядової ради.
З одного боку, ми нарешті маємо гарний приклад того, як інституція, якою б неідеальною та слабкою вона б не була, пручається спробам політиків влізти туди, куди їм не треба лізти, але з іншого боку, покищо ручне керування ЗеКоманди упевнено перемагає над реформами попередніх років...
Що буде далі важко прогнозувати, але певні висновки вже можна зробити:
Очевидно, що Офіс президента тисне на “Нафтогаз” зовсім не з міркувань “турботи про простого українця”, а просто через бажання залізти в цей ласий актив та контролювати його; вже хочуть чутки про використання коштів на балансі підприємства. Трохи менше 2х млрд доларів.
Такі дії влади підривають довіру до України з боку Заходу та руйнують здобутки попередніх років;
На одного “хорошого” автократа типу Лі Куан Ю історія знає сотні відморозків, які узурповували владу зовсім не для того, аби проводити в країні правильні реформи.
Окремо варто зазначити, що Зеленський, який обіцяв людям “зробити їх разом”, отримав на виборах надвисоку підтримку, тобто, можна сказати, що він має мандат на “демонтаж старої системи”, але поки що він демонтує деякі важливі досягнення 2014-2019 років.