Микола павленко міг створити корпорацію ефективніше за ссср

​​От у совку було звання «героя соціалістичної праці», але для цієї історії доречно б впровадити звання «героя капіталістичної праці». Словом, навіть у СССР особливо талановита людина могла створити будівельну корпорацію з більшою ефективністю за соціалістичні підприємства.

Отже, Микола Павленко.

Народився на Київщині у заможній селянській родині. Родину само собою розкуркулили совєти, батька виселили і хлопець був змушений втекти з рідного села. За підробленими документами він поступив на автодорожній факультет у Мінську, згодом навчання кинув, влаштувався на роботу, трохи відсидів за справою про «три колоски», вийшов, працював на будівництві. Словом життя налагоджувалось, аж тут 22 червня 1941 року і мобілізація.

За якийсь час Павленко став дезертиром і зустрів кількох знайомих по будівельних роботах. Разом вони вирішили створити свою військову частину. «Ділянка військово-будівельних робіт номер 5 Калінінського фронту», ДВБР-5.
Павленко набрав кілька десятків чоловік до своєї частини та почав брати підряди на фронті. Десь з фальшивими документами, але здебільшого «по связям». До закінчення війни приватний стройбат Павленка нараховував дві-три сотні бійців, мав зброю, постачання, регулярно отримував звання і нагороди, само собою з підрядами також було все добре – бюджет частини становив три мільйони рублів.

Із окупованої Німеччини стройбат вивіз тридцять вагонів реквізованого добра, а кожен із чи то бійців, чи то працівників отримав по кілька тисяч рублів премії.

Павленко виїхав до міста Калінін, де організував будівельну артіль, потім переїзд до Львова і Кишинева. Там він, також через підроблені документи, організовує Перше управління військового будівництва, яке стає найбільшою будівельною компанією на заході СССР. За 1948-1952 роки Павленко підписав договорів на будівничі підряди на близько сорока мільйонів рублів. Його робітники отримували зарплату у три-чотири рази більшу за інші підприємства, його будівничі роботи мали вищу якість та нижчу ціну, ніж в звичайних державних підприємствах, про що навіть зазначали слідчі у справі Павленка.

Але трапилась випадковість – комусь із працівників через бухгалтерську помилку недоплатили за державні облігації. Працівник написав заяву, почались перевірки й з’ясувалось, що УВБ-1 ніде офіційно не існує.

Миколу Павленка засудила за кількома статтями – участь у контрреволюційній організації, шкідництво та підрив державної промисловості, шляхом використання державних підприємств. Хоча дороги, збудовані УВБ-1 досі використовуються в Україні. Павленка розстріляли, його родину вислали у Сибір, ще п’ятдесят працівників його підприємства отримали різні строки.