​​З ДОСВІДУ ВЕНЕСУЕЛИ: ДНА МОЖЕ НЕ БУТИ

Економічні втрати в диктатури часто викликають невиправданий оптимізм такого плану: "ну і добре, що становище погіршується, швидше влада зміниться". У тій же Білорусі Лукашенко просто гробить економіку, виганяючи з країни цілу галузь, яка в останні роки давала більшу частину зростання. На жаль, такого правила - чим гірше для економіки, тим гірше для режиму - немає. Чіпляючись щосили за владу, диктатор може, буквально, угробити економіку країни. Угробити так, що на відновлення - якщо воно коли-небудь буде! - підуть десятиліття.

Ось подивіться на Венесуелу - з 2013 року, коли популістська диктатура Чавеса змінилася військовою диктатурою Мадуро, ВВП на душу населення впав настільки, що Венесуела тепер - найбідніша країна в світі. Це рівень виробництва 1945 року! Щоб повернутися на рівень 2010 року знадобляться десятиліття - це якщо рости найшвидшими темпами! Якщо зростання буде 10% в рік протягом 10 років (це дуже швидко), то економіка повернеться тільки до рівня сорокарічної давності. Сорокарічної! Чесно кажучи, реальний прогноз полягає в тому, що до рівня виробництва і добробуту початку 2000-х Венесуела не повернеться ніколи.

За останні двадцять років я багато писав про Венесуелу - тому що це важливий приклад - була колонка "Учитель Чавес" в VTimes в 2007 році, потім "Учитель Мадуро" в 2017-му (посилання в коментарях). Мається на увазі - вчитися на чужих помилках. Не націоналізовувати підприємства, не вводити контроль над роздрібними цінами, не видавлювати з країни спочатку журналістів, потім підприємців... (тим, хто збирається написати ідіотські коментарі про "роль санкції США" - подивіться на графік в коментарях. Спочатку катастрофа, потім санкції). І ось цікаво як вийшло - економісти передбачали, що цей курс веде до катастрофи й ось, все, катастрофа сталася. І тут абсолютно нічому радіти.

via Констянтин Сонін