Назад в СССР. "Перший день на консервному заводі". Яна Іванова.
Ура! Будемо робити мій улюблений томатний сік.
Коли нас вранці привели в цех з помідорами, всіх дівчаток відразу поставили на різні роботи, а мене чомусь ні. Я трохи потинялась без діла, але тут підійшла сердита тітка:
- Гей, мала, йди за мною!
І повела на вулицю. Там хлопці розвантажували ящики, висипаючи брудні помідори на стрічку транспортера. У деяких ящиках був суцільний бур'ян і лише зверху помідори.
Мабуть, теж студенти збирали, виконували норму.
Перед тим, як стати соком, вміст ящиків злегка поливався водичкою.
Мені сказали стояти біля стрічки і вибирати сміття. І помідори гнилі.
Але вона так швидко рухалася, що встигнути це зробити було неможливо.
Я дуже старалася, і хвилин через 40 такої роботи засумнівалася, чи доживу до того часу, коли повернуся до Києва вчитися.
Але тут прийшла інша начальниця, і запитала грізно, якого ... я тут стою без діла, і на ... все це перебирати, якщо там людей не вистачає!
"Ну ось, ще гірше стане" - понуро подумала я. Але не вгадала.
Майже до кінця практики у мене була чудова робота: стояти біля конвеєра і накривати банки з соком кришками. І все. Потім грюкаюча пекельна машина, яка часто ламалася, їх закатувала.
Ще біля мене була кнопка, і я могла вимкнути стрічку, якщо що.
"Якщо що" сталося скоро - я побачила в банці муху! Натиснула кнопку. Прибігла начальниця, нова. Культурна.
- Більше ніколи так не роби, дитино. Вони ж переварюються, нічого не видно, - ласкаво вона сказала і подивилася на мене, як на ідіотку.
Увечері цього важкого дня ми з дівчатками їли ковбасу, гаряче обурювалися антисанітарією і клялися, що ніколи не будемо пити ніякі соки.
Підійшов хлопець (потім дізналася - Юра К. з 6 групи) і прорік меланхолійно:
- А от якби ви попрацювали в ковбасному цеху, то можливо, не їли б і ковбасу...