Бідність не завжди є вибором людини. Це правда.
До прикладу, народившись в країні після лівого свята комунізму, тобто в постсовіцькій Україні.
Коли ні в родині, ні в найближчому оточенні, немає навичок накопичення, підприємливості, ініціативи, мотивації вдосконалюватися і рухатися. Ще раз подякуємо країні пролетаріату за це.
В таких умовах твоя бідність і справді проблема, яку ти не обирав. Але, у нас є чудова новина.
Достаток набувається важкою працею над собою. І кожним набувається. Почуйте, кожний може зробити себе достатньо заможною людиною.
А вирішити проблему перерозподіливши бідним від заможним. Ми це все проходили. Це робить гірше здебільшого бідним. Адже заможний може домовитися з системою і сидіти в тіні, а в крайньому випадку покинути країну з капіталом. І ніякий Гетманцев чи Троцький не допоможе.
Натомість соціальний договір, де всі намагаються розвиватися і досягати. А у крайньому випадку діляться на страхову систему. Наголошуємо, на страхову систему. А не системи утримання одних за рахунок інших.
То такий договір ще може працювати. А ось цей наратив, який нам пропонують представники комуністичних німецьких фондів. Вже десятки років стримує країну від розвитку. Роблячи її слабкою перед агресором.
Отже, країна гідності це не країна, де комусь щось дають. Це країна людей, які мають умови безпеки, свободи і права, робити те, що вони люблять. І досягати те, що вони хочуть.
