Коли СРСР розвалився, мені було 11 років. Що я пам'ятаю про СРСР? - спогади нашого підписника Романа Онищенка.
Пам'ятаю, як не можна було придбати яскравий одяг чи портфель. На фото 1986 р., з першого класу, я сиджу поруч з портфелем дівчинки, сім'я якої повернулася з Угорщини, де батько її служив в якомусь з контингентів радянської групи військ, які вже почали виводити з теренів колишнього соцтабору. Портфель той яскравий і лискучий - його привезли з Будапешту. Наші портфелі були невиразні й сірі - тому на фотографію і не потрапили.
Пам'ятаю, як мати привозила з одеських ринків яскраві іноземні футболки, куплені за шалені гроші. Таких яскравих СРСР не виробляв - не знаю чого.
Пам'ятаю черги й магазини, в яких майже нічого не було. Це призвело до того, що якось в 1987 чи 1988 році мені на день народження знайомі придбали та подарували чотири (!) однакові машини. Це було добре - дві з них ми подарували моїм братам у село, де такі машини взагалі не було змоги купити.
Пам'ятаю як їздили до Одеси в цирк в 1987. Там вперше я спробував сушені банани - мені казали, що то якийсь делікатес. В іншому вигляді бананів я ніколи не зустрічав року до 1992 наче. Лише на картинках.
Що ще? Пам'ятаю, як нас робили актібрятами й змушували марширувати й співати "крейсєра автору". Це застаріла дитяча травма і досі.
І пам'ятаю, як це виглядало всередині школи: з одного боку камунізм і свєтлоє будущєє, з іншого - брудний туалет на вулиці сільської школи, обмальований похабщиною.
І ще пам'ятаю, як батько, прийшовши з чергування, розповів, що солдат-строковик розстріляв караул - багацько людей поклав і сам застрелився. Батько був тоді капітаном радянської армії. Як на капітана, на нього поклали обов'язок розвезти частину трун по родичах загиблих. Він певний час ходив після того мовчазний.
Пам'ятаю дивний 1986 рік, коли мене і сестру батьки відправили в село, десь в 10-числах травня. Навіть військові про трагедію в Чорнобилі дізналися одними з останніх. Бо СРСР хвилювався за своїх громадян і тому приховував від них страшні новини.
Ще пам'ятаю, як одна бабця розповідала про Голодомор, як її мати врятувала четверо дітей, а інша про сиротинець, бо її матір не змогла вижити в ті роки. Бо в СРСР був Голодомор - буває так, що країна може морити голодом своїх громадян, щоб не товстішали, бо це некорисно для здоров'я.
Згадую, як в 1987 наче в сім'ї з'явився кольоровий телевізор. Разів три його ремонтували на гарантії, бо тільки зеленим показував - львівський Електрон, знак якості на ньому стояв ще той - совєцький. Поки батько нормального самсунга не взяв в 1994 наче - я тоді тільки зрозумів, що таке кольорове телебачення.
Що ще пам'ятаю? Лозунги й мозаїки з Лєніним - їх було дуже багато в СРСР. Але це не врятувало слабку країну від розвалу. Бо слабке - воно завжди слабке і нежиттєздатне. Того і загнулося. Еволюція.
А ви що пам'ятаєте про радянську окупацію?