СЛОВАЧЧИНА. ЕКОНОМІЧНЕ ЧИ ПОЛІТИЧНЕ ДИВО

Досить часто в українському інформаційному просторі виникає дискусія, який шлях реформ для України дасть можливість швидкого економічного росту. В рамках цієї дискусії найбільш згадуваною, є звісно, Польща. Хоча часто згадується, також білоруська модель економіки, якщо економіку, яка тримається виключно на енергетичних ресурсах РФ, можна вважати успішною взагалі. Але думаю це риторичне запитання, тому залишимо ці ліві збочення.

Я б хотів окреслити фундамент, який дав змогу, ще одній нашій сусідці стати економічно успішною. Ця країна – Словаччина. Зараз, навчаючись тут, спілкуюсь з професорами та пересічними громадянами, спостерігаю з позиції іноземця за роботою їхніх державних інституцій, порівнюю з Україною. Це все дає мені змогу спробувати зробити аналіз, чому їм вдалося, а нам ні.

Невеличкий історичний екскурс. Словаччина довгий час перебувала у складі Чехословаччини й лише в 1993 році отримала самостійність. Словаччина, як складова частина Чехословаччини, а ще раніше Австро-Угорщини, була досить економічно відсталим аграрним регіоном. На момент отримання незалежності в 1993 році ВВП Словаччини складав 16,52 млрд дол. (Чехії 40,87 млрд дол.). Після отримання незалежності громадяни Словаччини обирають популістську партію Володимира Мечіара, стиль керування якого можна порівняти з Лукашенком.

Тому на початковому етапі країна дуже контрастувала на фоні сусідів – Польщі та Чехії. Її економічний ріст був загальмований та значно поширеною була корупція, проте вдалося уникнути гіперінфляції та значного безробіття. Говорити про перспективи докорінних реформ, які наблизять Словаччину до розвинених країн в період авторитарного уряду Мечіара (1990-1998 рр.) не доводилося. Проте за 6 років Словаччині вдалося очолити рейтинг країн, що реформуються Doing Business та залучити значні іноземні інвестиції в високотехнологічні галузі.

Як Словаччині вдалося забезпечити таке стрімке зростання? Це і складні економічні реформи, досить болючі для широких верств населення, так і політична воля та загальний консенсус всіх політичних суб’єктів правоцентристського спрямування (що в українських політичних реаліях виглядає досить фантастичним), які не дивлячись на широке коло розбіжностей сформували коаліцію та відсунули від влади лівий популістичний уряд Володимира Мечіара.

Саме формування уряду Мікулашом Дзуріндою та подальші реформи у сфері освіти, соціального забезпечення, фіскальної політики, судова, пенсійна та реформи у сфері дерегуляції бізнесу стали основою успіху Словаччини. Податкова реформа (пропорційна система з єдиною ставкою по 19% для податків на прибуток та на додану вартість) та дерегуляція бізнесу стала магнітом для високотехнологічних компаній, зокрема, у сфері машинобудування. Тут розмістили свої заводи: Volkswagen, КІА, Peugeot Citroën, варто відзначити, що машинобудівної галузі в Словаччині практично не було. Також свої заводи збудували Samsung та SONY. За даними Світового банку у 2020 році ВВП Словаччини становить 104,6 млрд дол.

Ще одним досить важливим кроком, який зробив можливим швидке збагачення – вступ до ЄС (2003 р.) та інтеграція у європейські ринки. Для словацьких товаровиробників це стало поштовхом для нарощування обсягів виробництва та капіталізації. Євроінтеграція це фундамент на якому базується Словацьке економічне диво. Варто наголосити, що вступ у ЄС став можливий після політичного консенсусу всіх прореформних партій, в підсумку якого вдалося відсторонити популістичний уряд євроскептика Мечіара.

Саме період реформ 1998-2004 рр. забезпечив стрімке зростання та вирвав Словаччину з лап бідності. Уряд Дзурінди піддавався гострій критиці, постійному тиску та акціям протесту. «Шокова терапія» мала болючі наслідки для широких верств населення, що в підсумку призвело до втрати популярності та поступового занепаду його партії. І до влади знову прийшли ліві популісти. Проте той фундамент, який заклав його правий уряд і зараз забезпечує стабільність.