Громадянська війна в сша та її складні причини
Громадянська війна в США була складним явищем для світової історії, причини і наслідки якої можна обговорювати без кінця і досі знаходити нові грані цієї події.
З одного боку і справді, вирішення проблеми рабства, як явища, і об'єднання розділеного дому, але з іншого і свої причини Півдня, про які не варто забувати, і які не влягаються в зручну "чорно-білу" картинку добра і зла.
Наш автор Борис Мороз підготував своє дослідження тих причин, які переважали на Півдні країни і підштовхували людей брати зброю в руки. Як ми побачимо, рабство було важливим, але далеко не єдиним мотивом.
Південь та його правда
У війні Півночі та Півдня США, тих, хто програв, у масовій культурі заведено зображувати негідниками. Навіть сьогодні активісти не можуть виносити статуї героям з боку Конфедерації, вимогаючи зносу. У голівудських стрічках стандартний шаблон конфедерата - це рабовласник, расист та сепаратист.
Давайте розглянемо, чим історія відрізняється від образу у поп-культурі, та розберемося, за що ж насправді воював Південь.
1. "Рабовлсницький південь"
По-перше, тут плутається причина та наслідок - це проголошення тринадцятьма штатами окремої держави загострило питання рабства, а ніяк не навпаки - в уяві багатьох війна була почата аби звільнити рабів.
У своїй інавгураційній промові президент Авраам Лінкольн обіцяв: "В мене не має жодного наміру жодним чином втручатися у функціонування інституту рабства у тих штатах, де воно існує".
Звісно, це було вітчайдушною спробою зняти напругу та зберегти південь у складі США, але це показує що питання рабства не було для Лінкольна принциповим, це була розмінна карта, яка не зіграла.
Акцент на рабстві почали ставити пізніше, коли треба було пояснювати публіці причини великої важкої війни, де Північ мала бути агресором проти Конфедерації.
По-друге, не всі рабовласницькі штати підтримали Конфедерацію - Меріленд та Делавер домовились з федералами та виступили на боці Півночі. Тобто представити конфлікт як просто "вільні" штати проти "рабських" не виходить.
По-третє, раби коштували дуже дорого і пересічні люди таких грошей і близько не мали. Рабів застосовували найбагатші представники Півдня, власники плантацій, копален.
Загальна кількість рабовласників складала 3% еліти, які володіли великою кількістю рабів та майна.
Тобто, 97% "Рабовласницького півдня" воювали ніяк не за право тримати когось у рабстві, чого вони ніколи в житті не робили, а лише за право існувати незалежно від федерального уряду у Вашингтоні, який вони не вважали таким, що відстоює їхні інтереси.
2. "Конфедерати-расисти"
Почнемо з того, що за "расистів" конфедератів у тій війні воювало П'ЯТЬ племен індіанців.
Це були Черокі, Чокто, Чікасо, Крики та Семіноли. Ці племена були доволі розвиненими, вони налагодили вигідні стосунки з місцевими, а про Федеральний Уряд вони були десь такої ж думки, що і прості фермери півдня.
Далі, якщо вважати расизмом ставлення до якоїсь раси як до безумовно "нижчої" та "неповноцінної", то це ставлення домінувало з обох боків. Звільнені раби не отримали громадянських прав, не могли обирати владу і тим більше - бути обраними на посаду. Ці права будуть отримані лише у двадцятому столітті.
3. "Антиконституційні сепаратисти"
Генерали Півдня підкреслювали що проголошення нової незалежної держави, Конфедерації тринадцяти штатів, цілком відповідає Конституції США.
Вони виходили з того, що США було проголошено як добровільний союз незалежних держав ("state"). Кожний штат, відповідно, може вийти з добровільного союзу за власним бажанням.
Ніде, в жодному місці Конституції США не йшлося про заборону штатам виходити з союзу.
Проблемою було те, що і процедура виходу ніяк не була прописана - батькам-засновникам взагалі не спало на думку, що така ситуація можлива.
Лінкольн та Федеральний Уряд були переконані, що вихід штатів зі складу США можливий лише зі згоди більшості інших, але це грунтувалося не на правовій нормі, а на спробі перенести принцип демократії на стосунки між штатами.
Також Лінкольн вважав Конфедерацію замахом на територіальну цілісність США.