Дефіцит є одним з наслідків планової економічної моделі. Проте ми рідко звертаємо увагу на те, чому так.
У Радянському Союзі дефіцит створило декілька проблем. По-перше, звичайно, централізоване управління, друге - мілітарізація (понад 1/3 ресурсів йшло на "оборонку"), а третє - нафтогазова залежність. Останнє є відповіддю на те, чому проблеми дефіциту так загострилися у 80-ті.
Більше про економіку у легкому та практичному форматі, з численними ілюстраціями в нашій книзі "Що потрібно знати українцям про економіку", яку можна придбати в тому числі й за гроші за вакцинацію.
У 60-х роках на Сибірі розвідали величезні запаси нафти й газу, почалася їх активна розробка. У 70-х через нафтове ембарго ціни на нафту взлетіли у декілька разів, тож рекордні ціни та зростаючі обсяги видобування швидко конвертувалися у надприбутки. У радянського керівництва з'явилося джерело величезних коштів, проте замість інвестицій у сільське господарство, промисловість, що потребували модернізації, партбюро вирішило просто проїсти їх. Саме у цей період по всій країні розгортається масове будівництво мікрорайонів, досягається та сама "стабільність".
Здавалось би, справжній "комуністичний рай". Де той "застій", про який пишуть у книжках прокляті капіталюги? Зростання населення, величезні витрати на соціальні виплати збільшували попит на товари, проте відстала, немодернізована промисловість і сільське господарство СРСР забезпечити цей попит не могли. Тоді СРСР, з тими самими тисячами колгоспів, що розвалили кляті янкі, і почав імпортувати у загнівающєго Запада спочатку зерно, а потім інші товари, щоб покрити дефіцит. Благо надприбутки від нафти дозволяли зробити такий "хід конем". В результаті, "стабільність" й ілюзія розвитку.
Радянське керівництво, що звикло до "простих рішень складних проблем", саме не розуміючи того, все більше і більше підсаджувало свою економіку на нафтогазову голку. Ніхто не хотів вкладати гроші у промисловість, сільське господарство - це довго і не має миттєвого ефекту, який можна одразу намастити на хліб. Та й нащо, якщо можна просто продати більше нафти і за ці гроші купити більше зерна?
Проте кожній казці приходить кінець. У 80-х ціни на нафту рухнули, разом із ними зникли надприбутки. Країна стала банкротом, тепер покрити дефіцит за рахунок "нафтогазових" грошей можливості не було, а відстала радянська промисловість з її напівручними пральними машинами та автомобілями двадцятирічної давності нікому не була потрібна. Тож, полиці магазинів швидко опустіли, а там вже і крах нафтогазозалежної смєхдержави.