Після голокосту євреї розмовляли їдишем мовою катів
Після Голокосту почалася активна міграція залишків європейського єврейства в Ізраїль. Воно ще розмовляло на їдиші, мовою, яка майже слово в слово повторює крики ката. Мовою, що навіювала спогади про відносно спокійне життя у невеликому занедбаному єврейському містечку.
Пережитий шок відбився на психології. Новоприбулі у Державу Ізраїль євреї страждали від комплексів. Вони не могли зрозуміти, чому вони майже не чинили спротиву. Чому вони мовчки спостерігали за звірствами? Чому світ мовчав?
Проте новоутвореній державі було явно не до комплексів, їм були потрібні сміливі, відважні, свідомі громадяни. Обсяги міграції були такими, що дійсно існувала загроза того, що будуть асимілюватися не новоприбулі євреї, а “старий ішув”, євреї, що вже жили в Ізраїлі. Щоб остаточно порвати з минулим “вигнання”, в Ізраїлі розгортається активна політика івритизації та фактично тотального викорінення їдишу.
Якщо у вас є знайомі, що вважають український «мовний закон» жорстоким, то нехай вони просто дізнаються те, що відбувалося в Державі Ізраїль у перші роки її існування:
У 1948 році єврей з Тель-Авіву, Мордехай Цанін, захотів створити їдишомовну газету. Уряд дозволив зробити таку газету, проте обмежив періодичність одним випуском на тиждень. Спроби збільшити періодичність зустріли супротив поліції. Поширювачів газети взагалі періодично били. Армія, що складалася в основному зі вцілілих після Голокосту європейських євреїв, взагалі відмовилася від підписки. Лише у 1957 році було дозволено щоденний випуск газети.
У серпні 1949 року уряд заборонив всі ідишомовні театри і позбавив їх державного фінансування. Артисти спробували організувати приватний ідишомовний театр, проте його швидко розігнала поліція.
Питання ідишомовної освіти в школах не те що не підіймалося, учнів карали за розмови між собою на їдиші. Для дорослих теревені на їдиші загрожували виключенням із Гістадруту, що позбавляло їх медичного страхування. Окрім цього, уряд Ізраїлю активно просував іврит у єврейських організаціях Америки і у більшості випадків домоглася успіху.
Звичайно, що Голокост, що знищив основну частину носіїв, та мовна політика держави Ізраїль поставили крапку у єврейському мовному питанні. Їдиш перетворився на майже мертву мову, якою спілкуються виключно в ультра ортодоксальних громадах. Відродження мертвої мови предків відродило у євреях віру в себе, відродило зв’язок із перемогами та поразками предків, дозволило їм наблизитися більше до їх знань. Іврит з самого дитинства формував у молодому євреї зв’язок з його землею, дійсною культурою.
Наразі Ізраїль - демократична, процвітаюча держава, опорою якої є свідомі громадяни, чия свідомість була сформована на тлі історії, культури, знань власних предків.
На жаль, в Україні ситуація інша. Велика частина населення не розуміє те, на скільки успіх держави залежить від зміни національної свідомості, відродження та захисту свого. Ба більше, з вуст деяких телеведучих ми чули “що мову на хліб не намажеш”. скажіть це українським видавництвам, що завдяки цьому закону, потіснили книжки з Росії, створивши більше україномовного контенту та робочих місць в нашій державі. Скажіть це сотням україномовних виконавців, що нарешті змогли прорватися на радіо й отримувати гонорари, а не жебракувати у метро, поки радіо сплачує гроші російським виконавцям в Росію, фінансуючи їх машину війни та пропаганди.
Тому, якщо ми хочемо жити у вільній, процвітаючій державі, без українізації нам не обійтися, бо це дозволить звільнити нашу голову від чужого, повернутися до своїх цінностей та сформувати свідоме суспільство, що буде цінувати свою землю і народ.
Світлина нижче - інформаційний плакат. Написано: “Іврит? Говори на івриті! Залиш свою мову вигнання позаду і прийми мову Ізраїлю!”
Ознайомитися повністю з історією відродження івриту можете у нашому відео.
