Як соціальний популізм призвів до колапсу фінансову систему Римської імперії?
На початковому етапі становлення Імперії її фінансову систему, загалом, можна охарактеризувати як цілком здорову. Золоті й срібні монети карбувалися з чистих металів та з правильною вагою, відповідно до вартості металу. Погіршення якості монет почалося за правління Калігули та Клавдія. Далі при Нероні почалася офіційна девальвація денарію (зниження частки срібла), яка надалі була сталим явищем для фінансової системи Риму.
Що ж стало причиною тому, що керівництво Імперії стало на шлях редукції монет, яке в кінцевому результаті призвела до кризи в III ст. та краху фінансової системи колись могутньої Римської імперії?
Однією з причин можна назвати залежність Римської імперії від імпорту. Рим ввозив шкури з Півночі, спеції і ароматичні речовини зі Сходу та ще безліч товарів з різних куточків світу. Для бартеру в Імперії не було достатньої кількості готової продукції, тому в більшості випадків доводилося розраховуватися дорогоцінними металами. В результаті відбувалося постійне скорочення їх запасів у римській казні.
Проте, головною причиною виникнення кризи й колапсу фінансової системи було зовсім інше явище ̶ популізм Імператорів. Постійно зростаючі вимоги громадян до роздач грошей та продовольства. Практика роздачі грошей зародилася ще за часів Республіки. Цезар роздавав гроші й так само чинили його наступники. Але тільки з часів Траяна (98-117 рр.) ці роздачі набули таких розмірів, що стали серйозною загрозою для державної фінансової системи. Траян роздав по 650 денаріїв на людину, Адріан – по 1000 денаріїв, Антонін Пій – по 800 денаріїв. З цього часу регулярні пожертви («liberalitas») стали непідйомною ношею для державного бюджету. Мотиви таких роздач були різними. В основному для зменшення соціальної напруги та збільшення рівня прихильності громадян до імператора. Однією з причин була спроба ліквідації бідності, проте, ці заходи лише пом’якшували ситуацію, але не усували причини бідності. Народ все більше покладався на подачки імператора та ставав інертним, нездатним до самозабезпечення. Тому керівництво Імперії вдалося до ризикованого кроку – девальвації грошей. Таким чином збільшуючи грошовий ресурс, щоб надалі знову роздавати їх, забезпечуючи політичну стабільність свого правління. Це була форма непрямого податку, бо збільшити рівень прямих податків для провінцій Римської імперії вони не наважувалися через загрозу політичній стабільності.
В III столітті настав час пожинати плоди цієї політики. Курс грошей з перепадами скочувався до низу, держава стала банкротом. Результати банкрутства були катастрофічними: торгівлю лихоманило, ціни піднялися до величезних розмірів, залежні від державної допомоги громадяни залишилися без засобів на прожиття, ремісники втрачали свої виробництва. Загалом ситуацію можна порівняти з кризою 1920-1923 рр. в Німеччині.
Підсумовуючи можна сказати, що фінансова криза Римської імперії, викликана невмінням звести витрати з доходами, в III ст. призвела державу до дефолту. Імператори Риму, налякані політичною нестабільністю і частими змінами Імператорів (в результаті заколотів), зважилися стати на шлях популізму, роздаючи колосальні суми бідним верствам населення та армії для збереження їх лояльності. Надалі громадяни стали залежними від цих виплат, покладаючись не на власні сили, а на подачки Імператора. Видатки з казни збільшувалися в геометричній прогресії. Громадяни та армія вимагали збільшення розміру платежів. Обсяг дорогоцінних металів у бюджеті Імперії зменшився до критичного рівня. Але політична ситуація не дозволяла скоротити обсяг роздачі грошей громадянам та армії, що в підсумку і призвело до банкрутства. Держава вистояла, як і вистояла після подібної кризи Німеччина, але ціною достатку і добробуту простих громадян, які й вимагали постійних платежів від держави.
Учасник #КлубАвторівКапіталіста Валентин Поперечний
Вже про те, як інфляція може вплинути на економіку в сучасному світі дивіться у нашому відео.
