ДВА МІСТА - СХОЖА ДОЛЯ
Сьогодні у відносно невеликій країні на Балканах, що зветься Боснією та Герцеґовиною, відзначають річницю початку жаху, що сколихнув весь світ. Мова йде про облогу Сараєва, що тривала втричі довше за облогу Сталінграда і на рік довше за блокаду Ленінграда.
Вважаємо за необхідне нагадати про цей військовий злочин сербів одразу з двох причин: перша - схожість із блокадою Маріуполя, друга - русофільські настрої сербів, яких називають малими браттями росіян. Варто одразу зазначити, що ситуація у Маріуполі набагато гірша.
Сараєво - достатньо велике за місцевими мірками місто. Перед початком розпаду Югославії, у цьому затишному населеному пункті серед гір мешкало більше 500 тисяч людей. Національний склад міста був різноманітним: 49% мусульман, 30% сербів, 7% хорватів та 11% що віднесли себе до "югославів". Місто було поділене на райони, кожен з них населений переважно одним із вищезгаданих етносів.
Звичайно, що такі співвідношення, така несхожість один на одного не могли не спровокувати низку конфліктів, що власне і сталося. Ще з часів Першої світової війни територія Югославії отримали ймення "порохової діжки Європи". Смерть Тіто ознаменувала смерть Югославії - лише ця ексцентрична особа була тим самим "цементом", що тримала цей картковий будинок воєдино.
Карти цього будинку були різних мастей: серби хотіли зібрати будинок воєдино, бо як справжні молодші брати росіян, хворіли на загострення імперіалізму, комплексу "об'єдінітєля народов русскіх", боснійці і хорватці хотіли незалежності. Вдруге порохова діжка Європи вибухнула на початку 90-х, коли хорвати та боснійці проголосили незалежність. Серби одразу ж почали війну проти нових держав, створювали фейкові "народні республіки".
Сербським військам вдалося доволі швидко оточити Сараєво - столицю новоствореної Боснії і Герцеґовини. На горах, що оточують місто, вони швидко розташували артилерію та міномети, що протягом декількох років поливали місто смертоносним дощем мін та снарядів. Дороги перекрито, брак їжі, ліків, критичну інфраструктуру знищено. Немає ні електрики, ні водопостачання. На все місто жодної цілої будівлі. В цьому пеклі залишилося близько 300 тисяч людей.
Від нестерпних умов масово гинули прості мирні люди. Парки, сквери міста були усіяні масовими похованнями. Замість дерев у міських парках височили дерев'яні таблички.
Якщо тебе не вбили голод чи хвороби, то скоріше за все тебе вбив би снайпер, що лишень чекав часу, коли ти зайдеш на зловісну Алею Снайперів. Одна з багатьох алей міста, що перетворилася на поле гарантованої смерті для мирних жителів і на імпровізований тир для сербських снайперів. Один необачний крок - постріл - смерть.
Смерті могло бути ще більше, якби не гуманітарна допомога ООН, що надходила з аеропорту, який взяли під свій контроль миротворці. Саме по ньому у місто завозили пальне для генераторів міської лікарні, їжу, базові медикаменти, журналістів. Але попри це, близько п'яти тисяч сараєвців, простих, мирних людей, були заморені, застрелені, знищені сербськими військовими. Про цю криваву, ганебну сторінку історії людства до сих пір нагадують отвори від пуль, що можна помітити на вулицях цього міста сьогодні, через 30 років.
Облога закінчилася у 1995 році, коли імперські амбіції сербів силою придушило НАТО. Проте відповідальності за цей військовий злочин майже ніхто і не поніс.
Ситуація у Маріуполі ще тяжча, місто зазнало ще більших руйнувань, ніякої гуманітарної допомоги від ООН там і близько немає. Люди, що там лишилися, примусово депортуються до фільтраційних таборів, на місто щодня скидують тонни снарядів та авіабомб. Вже більше місяця його стирають з лиця землі.
Складно уявити, що колись процвітаюче місто, де їздили нові тролейбуси, відкривали сучасні сквери, запашні кав'ярні, за місяць перетворилося на руїни, облиті кров'ю мирних жителів. Ми, як українці, маємо зломити російський фашизм, тільки так винні понесуть кару за цей військовий злочин.
