Світ обурений звірствами російських варварів на нашій землі
Багато з нас були шоковані тим, що відбувалося в Бучі, Ірпіні, Гостомелі. Весь світ був обурений звірствами російських варварів на нашій землі. Вперше з часів Югославських війн світ не бачив таких військових злочинів. Громадська думка й політики почали вимагати збільшити нам військову й невійськову допомогу. Уведення нового пакету санкцій стало питанням часу.
Була в історії й інша схожа подія, коли маленька горда й свободолюбива нація боролася проти злісної тиранії споконвічного ворога, який не гребував жодними методами. Проте після одного випадку весь цивілізований світ вирішив допомогти цьому народу в боротьбі.
Острів Хіос знаходиться поблизу узбережжя Малої Азії, між островами Лесбос та Самос. Споконвіків цей острів був важливим торговим центром між Північним Причорномор'ям й Грецією. Острів славився своїми винами й мастиковими деревами. Коли у 1821 році почалася грецька війна за незалежність панівні родини острова не бажали долучатись до Визвольної війни Греції, остерігаючись втратити свою безпеку та статок. Більше того, вони остерігались і підкреслювали, що Хіос розташований дуже близько до берегів Малої Азії (подекуди до 2 миль), щоб почувати себе у безпеці. Хоча не всі жителі поділяли космополітизм й байдужість співостров'ян. Багато жителів співчувало революції.
Коли сусідні острови Хіосу, Псари й Самос повстали, ті старалися тримати нейтралітет. Султан боявся втрати цей острів, тому відправив туди своєї довірене лице. Вахіт-паша був освіченим османом, знав французьку, був послом у Парижі, міністром закордонних справ , але подальші події показали, що краще б до хіосців відрядили невігласа-яничара, який був би більш м'яким у правлінні островом. Вахіт-паша так писав у мемуарах: "Рубка дерева й людського горла відрізняються, але не у випадку горла невірного, і мудрий законодавець, коментуючи цей священний канон каже, що знищення невірного для мусульманина є доброю справою й відповідає рубці дерева чи куща". Погодьтесь, ця цитата нагадує нагадує риторику одних окупантів.
10 березня 1822 року самосці висадилися на Хіосі. Вони розбили османів у бою, а місцеві жителі приєдналися до повстання за свободу. Вахіт-паша закрився у цитаделі острова. Населення острова й навколишніх островів почали готуватися до оборони, але політичне крило переживало певний розкол, що не сприяло якісній обороні. Зворотною було реакція османів. З Константинополя вийшов османський флот на чолі з капудан-пашею, тобто командувачем флотом, Кара-алі. Йому вдалося вибити повстанців з острова. Вехіт-паша був деблокований. Він готував помсту.
Вахіт наказав «подарувати життя тільки тим молодим людям, які погодяться прийняти іслам. Старі виключаються». Упродовж 24 годин у місті та прилеглих селах було вбито від 8 до 10 тисяч осіб.
В монастирі Святого Мінаса зібрались 3 тисячі жінок, дітей і старих. Кілька озброєних хіосців утримували османів на відстані. 2 квітня, у день Великодня, османи обложили монастир і намагались пробити дірки у стінах. Через дірки більшість османів пройшли до монастиря. Лише деякі з 3 тисяч хіосців вийшли живими з монастиря. Втомившись від різанини, османи зачинили тих, хто залишився живими, у церкві та спалили її.
У жителів сіл не було вже ілюзій містян. Тисячами вони линули до західного узбережжя та до гір, переховуючись у печерах.сВахіт не бажав обтяжувати себе пошуками населення, що переховувалось у горах. Випустивши схудлих і напівживих заручників на чолі зі священиком Платоном, він заявив, що дарує амністію селянам, вимагаючи від них тільки здати саміотів. Поширення цієї новини було доручено Платону. Проте першу ж групу, яка здалась Вахіту, було винищено. Після цього було вбито через непотрібність і колишніх заручників. У той же час капітан Канаріс (предок адмірала Вільгельма Канаріса) евакуював жителів острова й шукав можливість помститися туркам.