Грецьке командування не вірило в успіх проти нападу загарбника
Грецьке командування в своїй більшості вважали, що їхній державі не вдасться відбити напад загарбника, навіть попри всі здійснені підготування. Протилежна думка панувала в командувача італійських військ в Албанії. Генерал Себастьяно Праска заявляв, що для 3-ї альпійської дивізії «Джулія» гори Пінду (ці гори розділяють Західну Македонію від Епіру) будуть такою ж перепоною, як для Ганнібала були Альпи. Ця риторика мені нагадує одного російського генерала, який хотів брати полком псковської десантури Грозний в 1996, чи його сучасних колег з мрією взяти Гостомель одним Іл-76. Протистояли цьому новоявленому «Ганнібалу» бригада полковника Константіноса Давакіса з двома тисячами нащадків древніх еллінів. Давакіс був ближчим до солдат, знав їх бойовий дух і підготовку, тому не поділяв думки генштабу. Супротивник мав максимальну перевагу в повітрі й техніці, але це не зупиняло нащадків царя Леоніда. 1-ого листопада 1940 року 3-я дивізія здійснила марш-кидок на підступи до хребта Пінду. Грецька бригада весь час діяла тактикою асиметричної війни, завдаючи супротивнику сильних втрат й перерізаючи їх лінії комунікації. Супротивник розумів, що продовжити наступ не можливо, але в цей момент греки здійснюють контратаку. Активну участь в координації цього грецького удару сприяли місцеві жителі. Роль місцевих була неоціненною в захисті Пінду. Передові загони елітної альпійської дивізії «Джулія» було анігільовано, а для їх порятунку італійці не могли зробити нічого. Сама дивізія була знищена на половину в результаті боїв і вибула з театру бойових дій на кілька тижнів.
У той же час інший командувач грецького війська генерал Кацімітрос, ветеран греко-турецької війни, вирішив розбити ворога у місцевості, яка в історію ввійде під назвою битва при Елеа-Каламос. Місцевість сприяла італійцям у використанні їхнього бронетанкового козиря. Супротивник від початку війни почав накривати окопи греків арт ударами й авіаційними нальотами, але сильного ефекту на грецькі війська це не мало. 31 жовтня, після 3 днів боїв, генштаб на чолі з Папагосом віддав наказ про відступ, генерал Кацісітрос відмовився його виконувати з 2-х причин: а) він успішно обороняється, б) відступ з цих позицій ускладнить контрнаступ греків. Наступні 6 днів італійська дивізія Феррара продовжувала наступ за підтримки танків, але греки чудово їх зупиняли, як ми росіян в Ірпіні. 8 листопада італійська армія зупинила свої наступи й перейшла в оборону. Генерала Праска зняли з посади за провалений «бліцкриг».
Скориставшись поразкою італійської армії, греки організовують успішний контрнаступ на територію Албанії. Історично південь Албанії населяло православне населення, яке себе асоціювало з Грецією й називало свою землю Північним Епіром. Греки знали, що супротивник втратив свою боєздатність і вирішив завдати супротивнику поразку в певних точках, аби обвалити італійський фронт в Албанії. Ворог мав тотальну перевагу в авіації й вогневій силі, але це не зупиняло греків від замислу. Еллінам вдалося пробити оборону супротивника в гірському масиві Морова-Іван й розвинути наступ до Поградеца. Греки зайняли третє по величині місто Албанії - Гірокастру. Ця поразка була ще болючішою ніж провал «бліцкригу» в Епірі чи горах Пінду. За словами графа Чіано, зятя Мусоліні, дуче був готовий просити перемир’я.