З Золотим левиком на рукаві
28 квітня 1943 року Отто фон Вехтер, генерал-губернатор дистрикту Галичина опубліковує Відозву про формування дивізії, яка буде боротися з радянськими військами. Саме цю дату вважають Днем створення Галицької дивізії.
Питання статусу цієї дивізії й ветеранів є доволі важким і неоднозначним в Україні. Радянська пропаганда навішала багато ярликів на дивізійників: колабораціонізм, військові злочини, «буржуазний націоналізм» тощо. Ці обвинувачення були відкинуті сучасними істориками, які досліджували цю тему.
Люди вступали в дивізію добровільно. Українці бачили в формуванні даного збройного формування надії на захист рідного краю від більшовиків. Жителям Західної України вистачило 2 років совіцької окупації, аби відчути всі блага радянської влади. Серед членів дивізії було багато ветеранів Дієвої армії УНР і УГА. Солдати й офіцери визвольних змагань бачили в цій дивізії ядро нової української армії, яка мала б визволити Україну від окупації. Значна частина населення вбачало в німцях силу, здатну б в цьому допомогти. Зазвичай новобранці мали пристойне походження, мали щонайменше повну середню освіту й, звісно, були добре вмотивовані. Багато з них не бачили майбутнього у боротьбі в лавах УПА, вважаючи її занадто слабкою. В історичних колах існує дискусія щодо назви. Роман Пономаренко, відомий дослідник цієї теми, вважає, що дивізію мали називати українською, але через помилку в документах отримала назву «Галичина». Інші дослідники вважають, що Гімлер до останнього не хотів давати приставку «українська», тому до жовтня 1944 її називали «галицька».
Багато радянських і про-російських істориків висуває аргументом проти вшанування дивізії «Галичина» засудження СС Нюрнберзькому трибуналі, а отже й дивізії «Галичина». Ця версія розбивається після прочитання рішення цього ж суду. В ухвалі чітко зазначенно, що засуджується саме члени СС, а членами СС могли бути тільки німці, які відповідали стандартам даної організації. Аналогічною є ситуація з підрозділами СС, сформованими в країнах Балтії – вони теж не були засуджені.
Щодо того, чи брали участь дивізійники в етнічних чистках і контрпартизанських діях, то відповідь є чіткою. Справді, під час навчання дивізії було сформовано бойову групу «Байерсдорф», яка трьома ешелонами виїхала до України і включилася в бойові дії проти радянських і польских партизан в північно-західній частині Галичини і Холмщини. Через місяць ця бойова група повернулася до дивізії, яку на той час вже перевели до Нойгаммеру для завершальної частини формування. Участь у Варшавському повстанні дивізійники не брали, оскільки були на процесі переформування після Бродівського котла. Навпаки, саме російські колоборанти й «казакі» прославилися звірствами під час придушення даного повстання. Не було й свідчень про участь дивізії "Галичина" в Голокості, яке люблять використовувати пропагандисти різного штибу.