О 1830 стрім про українську банківську систему збитки банків за березень 101 млн
Сьогодні з автором цієї статті Євгеном Дубогризом спілкуватимемося про українську банківську систему у нашому стрімі о 18:30. Приєднуйтеся!
https://youtu.be/DL5kCrcgAPQ
БАНКИ У ПЕРШИЙ МІСЯЦЬ ВІЙНИ. ЗБИТКИ ЗА БЕРЕЗЕНЬ.
Частина перша.
Загалом збитки банківської системи за березень склали 10.1 млрд грн. Це дуже мало, як для кредитного портфеля більше 800 млрд грн та для активів майже 2 трлн грн /на початок березня/. Звичайно, збитки зростатимуть.
Якщо більш правильно термінологічно, збитки вже є і вже фактично понесено, але ще не визнано.
Це добре чи погано, що банки не визнають збитків?
З точки зору комунікацій, й з точки зору стабільності фінансової системи на цьому етапі – скоріше, добре. Паніка – це найгірше, що може зараз бути на банківському ринку, який прекрасно впорався (в цілому) з шоком перших місяців війни.
З точки зору регулятора, й взагалі з точки зору policy (в тому числі, регуляцій НБУ) – скоріше, не дуже добре. Бо справжньої картини – які збитки, чи вистачить капіталу, що робити НБУ і т.д. - досі ніхто не бачить.
На банки «лягли» одразу два фактори, які тиснуть на платоспроможність та операційну прибутковість. По-перше, погіршення платоспроможності позичальників. Тут бачив різні оцінки, що від третини до половини бізнесів або припинили/призупинили роботу, або мають проблеми з коштами. В тому числі, з обслуговуванням боргів. І, по-друге, знецінення застав під кредити, бо ринок застав /особливо, нерухомості/ фактично відсутній, не кажучи про те, що частина таких застав (насамперед, та ж нерухомість) або вже фізично не існує, або сильно впала в ціні, якщо взагалі щось ще коштує.
Тобто, навіть без урахування знецінення застав лише саме погіршення платоспроможності позичальників – це десь 20-30% вартості кредитних портфелів. Це у найкращому випадку. Плюс удар по вартості забезпечення.
Проте цих цифр ще не видно. Банки будуть максимально, мені здається, розтягувати у часі визнання збитків, тобто визнавати дефолт позичальників не «за Базелем», а лише після того, як минуть 90 днів прострочки за кредитами.
Ця відстрочка визнання, можливо, була правильною у перший місяць війни – задля уникнення паніки. Але що довше банки тягнутимуть, тим складніше буде НБУ та й державі загалом розуміти, які ж збитки будуть, за рахунок чого їх компенсувати, як міняти регуляції, аби банки цей період пройшли з мінімальними втратами, як то кажуть, в особовому складі.
Тож це така палиця з двома кінцями: визнати все одразу – наразити банк на додатковий ризик, що клієнти запанікують та побіжуть забирати гроші. Не визнавати якомога довше… по-перше, воно все одно «дожене», по-друге, тоді дії регулятора можуть просто не мати сенсу (умовно кажучи, даємо банкам 3 роки на відновлення, а потім постфактум бачимо, що може і 10 років не вистачити, і треба було реагувати якось інакше). Бо тут взагалі постає питання доцільності регуляцій, які прив’язані до капіталу, якщо того капіталу не буде й взяти його буде нізвідки.
Якщо повернутися до цифр за групами банків, то бачимо, що найконсервативніші у березні були іноземні банки. Якщо тут взагалі можна вживати термін «консервативність», якщо визнано, у кращому випадку, може, одну двадцяту реальних збитків. Найоптимістичніші (хоча тут правильніше б вжити термін в лапках) – приватні. Думаю, саме приватні до останнього тягтимуть із визнанням і реальної якості активів, й збитків. І картину навіть у першому наближенні по них побачимо лише у статистиці за червень (коли мине 90+ днів прострочки за тими кредитами, які перестали обслуговуватися з початком навали).
По державних та іноземних… Тут, чомусь здається, визнаватимуть швидше, швидше показуватимуть реальну картину, реальну якість, реальні збитки. Можливо, навіть за підсумками квітня (тобто, публічно, у червні, коли вже причин для можливої паніки буде менше, й можна буде не прикрашати звітність).