Ой у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з москалями тан,
Це слова з 3 куплету бойового маршу Українського легіону січових стільців – першого достатньо великого військового формування українців на полях світової війни.
Коли світова війна розгорілася, українські політичні організації, які були на теренах Габсбурзької монархії, оголосили себе Головною Українською радою – усе це робилося заради захисту інтересу українців у цій війні. Одним з найбільших досягнень ради було формування легіону УСС. Ядром цих військ стали вихованці військово-спортивних організацій. Бажаючих вступити в легіон було дуже багато - близько 10 000, але через поляків кількість легіонерів зменшилася до 2500. Поляки лобіювали антиукраїнські гасла й звинувачували українців у майбутній зраді, хоча це суперечило волі українців Австро-Угорщини, для яких перемога Центральних держав, була б кроком до Соборної України. Січовикb старалися присягнути в першу чергу українському народові, а не Габсбурзькій монархії, що мало підкреслити свою роль, як національної частини. Після всіх формувань УСС направилося на Закарпаття на навчання.
Уперше бійці УСС взяли участь в оборонних боях із кубанськими козаками російської армії на Борецькому й Ужоцькому перевалах. Після цих битв відбулося доукомплектування УСС селянами із закарпатських сіл, що підкреслю українську єдність всіх частин підавстрійських земель, де проживали ми. Австрійське командування завжди скеровувало «усусів» на найважчі завдання. У 1915—1917 рр. «усуси» виявили героїзм у битвах із частинами російської армії на горі Маківка в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова, а також біля гори Гаімаки, де четвертий курінь відбив атаку 5-того кінного ескадрону. Німецькі частини, які воювали разом із УСС на Галичині й Буковині, давали найкращі характеристики українським бійцям. Одними з найтяжчих боїв у історії УСС були бої за гору Лисоню. Січовик проявляли кращі риси українського воїна, який зміг утримати свої позиції попри тяжкі втрати.
Як це часто буває на війні, частина січовиків потрапило у полон, найвідомішим таким січовиком був Андрій Мельник. Разом із Євгеном Коновальцем їм вдалося втекти з полону у 1917 році й прибути до Києва, де вони створили галицько-буковинський курінь січових сттрільців. «Київські січовики» стали однією з тих опор, які не дозволили більшовикам знищити УНР. Саме загін Євгена Коновалця стане найбоєздатнішою частиною Дієвої армії УНР.
Січовики також будуть тим ядром, яке сформує Українську Галицьку армію. Школа війни зробила солдат і офіцерів легіону Січових Стрільців найсвідомішими борцями за волю України.
Українські січові стрільці стали прикладом для нас, як слід боротися за свою свободу. Культурний спадок легонерів був не меншим ніж їх бойова слава, січові пісні й марші надали українській національній культурі незабутні пам’ятки. Зараз ЗСУ продовжують справу січовиків у боротьбі за волю України. Якщо душі цих героїв знають про наш спротив і наш успіх вони б гордилися, бо їх справа живе й перемога точно буде за нами!
Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
@OstanniyCapitalist