Суперечлива постать гетьмана скоропадського в історії україни

​Мабуть в історії України є ще один персонаж, який є дуже суперечливим, особливо в світлі подій 1917-1921 років. Звісно ми про ясновельможного пана гетьмана Павла Петровича Скоропадського. Ми, на Останньому Капіталісті, дуже шануємо постать гетьмана, але немає жодних ілюзій щодо його постаті й діяльності.

Павло Петрович походив з дуже славного козацького українського роду, який мав зв'язки майже з усіма важливими козацькими родами з часів Гетьманщини. На жаль, сім'я Скоропадських була доволі русифікованою, як і багато інших таких славних родів. У своїх спогадах пан гетьман визнавав, що української говорив не найкраще. Формувався гетьман у Петрбурзі під впливом російської аристократії. Він як і все російське дворянство отримав чудову мілітарну освіту, а свою службу продовжив у найелітнішому російському полку - Кавалергардский полк. На хроніці 1913 року можна побачити Павла Петровича поряд з царем Миколою ІІ на святкування 300-ліття дому Романових. Цікавий факт, що в тому ж полку у то й же час служив барон Врангель і барон Маннергейм. Як ми бачимо до 44 років гетьман був у російському середовищі й не проявляв жодної національної свідомості.

З початком Першої світової війни Павло Скоропадський вирушає на фронт, і вже 6 серпня 1914 року Кінний полк генерала Скоропадського відзначився в бою під Краупішкеном. Був удостоєний ордена Святого Георгія 4-го ступеня, саме цю нагород можна побачити на його офіційних портретах. Протягом війни дослужився до звання генерал-лейтенанта РІА

Лише у 1917 році гетьман отримав певний ковток відновлення своєї національної пам'яті, він очолив 1-й український корпус, який був створений під час війни після розвалу армії в результаті розвалу російської армії. Під час подій він знайомиться з національними ідеями, але в силу своєї системи цінностей він не зміг їх сприйняти. У своїх спогадах він згадує багатьох талановитих діячів того часу: Яків Гандзюк, Симон Петлюра й інших державних діячів.

Бог дає в історії один шанс аби увійти в історію й Павло Петрович отримав його у 1918 році. Бездарні політикани УЦР, не могли гарантувати свого функцінування, тому частина українських політичних кіл і німецьке командування підтримало переворот. 29 квітня 1918 року було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що тимчасово взяв на себе всю повноту влади. Відповідно до цього документу, Центральна Рада й усі земельні комітети розпускалися, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані того ж дня. У них визначалися головні напрями діяльності Гетьмана в політичній сфері, організації державного управління, надані гарантії громадянських прав населенню, оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно з Законами, уся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася в руках Гетьмана. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю — авторитарний режим консервативної частини населення без чітко оформленої моделі побудови нової держави.

@OstanniyCapitalist