Масова освіта на цих теренах була продуктом радянського періоду
Усе, що ми вважаємо нашим національним культурним нарративом - усі ці письменники "мастрід", композитори й визначні постаті є продуктом масової освіти. Масова освіта на цих теренах була переважно продуктом радянського і трохи пост-радянського періодів (в Російській імперії повальна більшість населення була неписемна та й еліта краще писала французькою, ніж тубільними мовами).
Тому робити вигляд, що створений пантеон і на його основі культурний нарратив є ледь не "премордіальною традицією" це глибока помилка. По-суті пост-радянська традиція їхала на паливі радянської від народницьких історичних нарративів до пантеону великих культурних діячів, яких комуністи обирали відповідно до своїх цілей та завдань.
Юкіо Місіма або Езра Паунд в усьому світі вважаються визначними світовими культурними діячами, хоч і були зі специфічними політичними поглядами. Але в совку вони були заборонені, тому в пантеон не потрапили. А тому, що радянська культура була російськоцентричною, туди потрапив увесь пласт посередньої російської культури, які не мають значення для світової. Так, можна сперечатись щодо впливу Чехова чи Достоєвського, вони вивчаються багато де. Але Пушкін, Тургєнєв чи Єсенін не мають жодного значення. Улюблені нашими захисниками брати Стругацькі може і непогана література, але це не література рівня Террі Пратчетта чи Філіпа Діка.
Тому корегування цих радянських наративів є корегуванням такого ж штучного, як і те від чого захисники захищають "святе і сакральне".
І повторю тезу, яку не раз казав. Я згодний був би серйозно сприймати захисників "культури", коли вони роблять спробу виявити свою боротьбу як "боротьбу за універсальні цінності", якби на їхніх барикадах бачив імена, наприклад, Томка Падури чи Карла-Еміля Францоза. Але я бачу поголовну лише російську культуру.
Як влучно сказав якось Корчинський, що "культурологи" знають про українську культуру 13-16 століть? Не чути, усе Булгакови та Пушкіни виринають...
Тому вони б почали з чесності - сказали, що вони захисники ніякої не "світової скарбниці", а захисники російської культури, яку вони вважають "інтегральною" частиною "нашої культури" і без якої вони не бачать української культури. Це було б чесно і я б на це казав, що не вважаю ані російську культуру своєю, ані важливою частиною української культури.
До речі Булгаков тут для мене важливий персонаж. Бо скажімо Пушкіна я терпіти не міг зі школи - що це повна маячня я вважав ще тоді. А Булгаков це серйозно, мені подобалось (Мастер і Маргарита звісно, бо інше мені особливо ніколи і не подобалось). Потім я почитав Густава Майрінка, Германа Гессе, Лео Перуца, навіть раннього Салмана Рушді і зрозумів, що мені просто подобався магічний реалізм в літературі. І в цьому жанрі Булгаков (навіть якщо не брати явні ознаки плагіату) просто знаходиться десь на задвірках хорошої літератури.
Чому українська культура не виживе без російської, хоча жила роками без великого обсягу скажімо польської, чеської, італійської чи британської? Ось що потрібно довести захисникам російської культури, а не робити вигляд, що вони "борці за універсальні цінності".