Вирвані з коренем трагедія українців закерзоння
Вирванні з корінням- саме це словосполучення ми використовуємо, коли згадуємо трагедію українців Закерзоння, яка припадає на другу неділю вересня.
Закерзоння це умовна назва в українській історіографії під якою розуміють землі на Захід від сучасного українського кордону.
Лорд Керзон, міністр закордонних справ справ Великобританії, запропонував цей розподіл українсько-польського кордону чисто з прагматичної мети без урахування обставин українсько-польського сусідства. Це все було зроблено х метою зупинити наступ Червоної армії на Варшаву. У результаті «Чуда на Віслі» тепер уже Польща не хотіла йти на лінію Керзона. Ризький мирний договір 1921 року створив у світі абсолютно штучний східний кордон Другої Речі посполитої. Під час Другої світової війни, до цієї лінії двічі поверталася: перший у 1939 в результаті пакту Молотова-Ріббентропа й під час Ялтинської конференції. У 1939 році СРСР справді приєднав майже всі українські землі на захід від Лінії Керзона, але в очах Сталіна, українці були лише пішаками, яких можна було обміняти, тому через 2 дні після окупації Холмщини її передали в склад Райху в обмін зони впиливу над Литвою. У 1945 році під час Ялтинської конференції, Сталін був творцем устрою ЦСЄ, але його інтерес аж ніяк не співпадав з інтересом українців тих земель. Він вирішив погодитися на лінію Керзона ще й з поправками на користь Польщі. В результаті цього до ПНР передали 4 українських етнографічних краї(Лемківщина, Західна Бойківщина, Надсяння, Любачівщина, Холмщина, й Підляшшя). У складі цих земель було два надзвичайно важливих міст для історії України – Холм - столиця короля Данила й Західної Волині, Перемишиль – давня столиця Галичини, серце українського національного відродження початку ХІХ століття. Заради справедливості важливо згадати проєкт Холмської області, який включав більшість земель Закерзоння. Цей варіант розв’язку пропонував Сталіну Нікіта Хрущов, як логічний розв’язок українсько-польського кордону. Таваріщ Сталін відмови Хрущову в цій пропозиції лише з тої позиції, що це могло посварити його з польськими комуністами у 1944 році.
Починаючи з 1944 року, українців почали депортувати в СРСР. Спочатку туди їхала біднота, яка все втратила під час війни. Більшовицька пропоганда малювала рай на землі, для тих, хто покине землі предків і поїде в «робітничий рай». На справді це все було гарною ширмою, яка стала пеклом для українців Закерзоння. Попри обіцянки повернути землі й майно, яке було втрачено в результаті добровільного чи силового виселення, нічого переселенцям не повернули. Тих кого не вдалося вигнати з 1944-46 років чекали інша доля. Для того аби легітимізувати етнічну чистку українців на Закерзонні, польські комуністи вбили генерала Кароля Сверчевського аби зімітувати напад УПА на нього. Польські ліві шовіністи не приховували, що цими діями вони роблять «остаточне вирішення українського питання»(нікого вам не нагадує)?
В результаті операції «Вісла» було депортовано ще близько 150 тис. українців, яких було переселено на так звані Ziemie Odzyskane («Повернені Землі»), що у північних та західних воєводствах Республіки Польща. Саме там сьогодні проживає найбільш чисельна українська громада у Польщі. Символом цієї трагедії є доля видатного лемківського художника Никифора-Епіфанія Дровняка. Після операції «Вісла» він тричі повертався на Лемковини з метою проживати на землі своїх предків, але поляки його повертали в місце заслання, тоді поляки зробили з Дровняка поляка й дали дозвіл на проживання.
Поряд із поодинокими поселеннями українців, які повернулися після 1956 р. або яким вдалось уникнути депортацій, сьогодні тут проживають поляки, які поселились після виселення українців. Про українську присутність сьогодні нагадують хіба що пам'ятки матеріальної (церкви, цвинтарі, хрести, хати) та нематеріальної (пісні, звичаї) культури.