У цій війні є два хибні міфи про революцію і хаос

​У цій війні в обох сторін є два хибні міфи: що росіяни здатні на революцію і що українське суспільство можна довести до безладу і хаосу. Саме у нашому випадку на заваді такому сценарію стоїть «правовий» досвід останніх десятиліть, якщо його можна так назвати.

Вчора на моїх лекціях в School of Public Management UCU аудиторію зацікавила історія про Добрівляни – невеличку сільську громаду за 15 км від Дрогобича, мешканці якої у 1867-1873 рр. не зверталася до судів ні з цивільних, ні з кримінальних, ні з сімейних чи інших справ. Не тому, що жили так мирно, а тому, що вирішували справи – а їх за цей час було 146 громадською радою на підставі звичаєвого права. Це випадково виявив чиновник, який знайшов записи про ці справи і ця практика припинилася.

Ця історія може видатися ідилічною, якщо врахувати, що ми не знаємо ні якість рішень, ні їх справедливість, ні гуманність покарання, ні адекватність норм на основі яких справи вирішувалися. А причиною став попередній негативний досвід – коли в боротьбі за «ліси і пасовиська» після скасування кріпацтва у 1848 р., яку описував і Франко, люди зневірилися знайти справедливість у судовій системі.
Що цікаво, через кілька десятиліть ситуація була іншою: українське суспільство в Галичині отримало те, що Ярослав Грицак в своїй останній книзі назвав «досвідом леґального розв’язування суспільних конфліктів». Роман Купчинський в «Заметілі» теж описував розмови сільських мешканців улітку 1914 року, які твердили, що «Ми ж живемо у правовій державі». Цей досвід, на думку Грицака, допоміг ЗУНР самостійно і без зовнішнього залучення втримувати правопорядок, що не вдавалося Центральній Раді і Директорії, які мусили справлятися з суспільною спадщиною самодержавства, де було більше «позалеґального» досвіду.

Зараз українське суспільство має два досвіди: негативний, у першу чергу 90-х років, коли «позалеґальність» торкалася майже всіх, і позитивний, чи нехай «ліпший», 2000-х і далі, коли які б не були інституції, але існува шанс і альтернатива на нормальне розв’язання. Перший досвід дає розуміння того, чого ми не хочемо. Другий – перспективу того чого ми прагнемо.
Звісно, варіанти розвитку подій є різними. Але Євромайдан і події після нього довели стійкість суспільства до хаосу. Саме тому, що це була громадянська революція, а не бунт чи переворот, як його хочуть подати.
P.S.Про Добрівляни невеликий уривок є в книзі «Ідіоми емансипації» Андрія Заярнюка, де описано ширший контекст сільської частини галицького суспільства в ХІХ ст. А про боротьбу за «ліси й пасовиська», є однойменне оповідання Івана Франка.

via Іван Городиській
———————————————————-
Підписуйте нашу петицію щодо права на презумпцію невинуватості платників податків – https://bit.ly/3MKqNgS

@OstanniyCapitalist