Він зробив постріл, аби світ почув про муки міліонів!
На дворі 1933 рік, уже цілий рік в Радянській Україні, міліони українців помирають від штучного голоду, більшість з них вмирає, лише за те, що був українцем. Голодна смерть катувала людей, а тим хто вирвався з її хижих лав, навіки було дано тавро страху.
Світова спільнота не чула, чи не хотіла чути про жахи, що робив більшовицький режим в Україні. Більшості з них цілком вистачало проїхати по картинці, яку для них підготувати члени НКВС. Одним з таких європейців був відомий драматург - Бернард Шоу. У розпал цього голоду він написав у передмові до своєї п'єси, щось в стилі - голоду нема це все видумки буржуїв. Таких як Шоу було багато, і було мало таких як Гарет Джонс.
Євген Коновалець, комендант Січових стрільців й беззаперечний авторитет і лідер ОУН постановив, що смерть консула СРСР у Львові має бути достатнім знаком світові, про геноцид, який був на території України. Степан Бандера й Роман Шухевич приступили до розробки спецоперації. Виконавцем атенату став Микола Лемик, простий хлопець, націоналіст й вірний українській ідеї. Перед виконанням завдання, Шухевич спитав у хлопця, що він хоче отримати за червоного, у відповідь той сказав: "Хочу щоб ви дали мені чоботи, аби вороги не сміялися, що я їх вбивав бідняк". Селянське походження Лемика, щоб не надавати аргументів радянській пропаганді, стало однією з найвагоміших причин того, чому провід Краєвої Екзекутиви зупинив вибір саме на його кандидатурі.
21 жовтня 1933 року близько полудня Микола Лемик з'явився у консульстві, зажадавши зустрітися з консулом для обговорення свого можливого переїзду на постійне місце проживання до підрадянської України. Після реєстрації в книзі відвідувачів під надуманим ім'ям «Дубенко», кур'єр Гаврило Мандзій спершу провів Лемика до приймальні консульства, а згодом до кабінету, де прийом замість консула здійснював так званий секретар, яким виявився високопоставлений агент радянської спецслужби Олексій Майлов.
Після короткого діалогу з Майловим, Лемик спритним рухом лівої руки, бо був шульгою, витягнув з внутрішньої кишені піджака автоматичний пістолет «Ортґіс» і двома влучними пострілами в голову і серце вбив Майлова. На постріли з'явився кур'єр Іван Джуґай, який безуспішно намагався заблокувати двері приймальні, проте був підстрелений Лемиком, отримавши поранення в праву долоню і ліве плече. В консульстві счинилася паніка. Перед пострілом Лемик сказав такі слова: "Це тобі від Організації Українських Націоналістів – за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання…" Кур'єр Мандзій, розгубившись, вистрибнув через вікно і почав гукати на допомогу поліцію. Лемик намагався залишити приміщення, але не зміг відчинити автоматичного замка на вхідних дверях. Відтак, дочекавшись появи польської поліції, яку через відчинене вікно горішнього поверху кликав також віце-консул Михайло Голуб, здався без спротиву.
Після арешту молодого хлопця вирішили захистити найкращі адвокати Галичини: Степан Шухевич, Кость Левицький, Володимир Старосольський і Степан Біляк й інші. Польська влада обмежила кількість до 3. Завдяки хорошому захисту хлопець зміг уникнути смертної кари. У 1939 році він тікає з польської тюрми й готується до подальшої боротьби за волю України.
У 1941 року став одним з організаторів Похідних груп ОУН та їх діяльності в Україні. Восени 1941 року очолив східну похідну групу ОУН й був провідником ОУН на східноукраїнських землях. Загинув у жовтні 1941 року — заарештований гестапо і розстріляний у Миргороді.
———————————————————-
Підписуйте нашу петицію щодо права на презумпцію невинуватості платників податків – https://bit.ly/3MKqNgS
@OstanniyCapitalist