Митрополит андрей шептицький одна з найвеличніших постатей україни
Вчора в день Листопадового зриву, ми згадали одну з найвеличніших постатей в історії не тільки Галичини, а й всієї України - митрополита Андрея Шептицького.
Справжнім ім'ям митрополита було Роман. Він походив з давнього українського роду Шептицьких, який дав не одного великого культурного, релігійного чи політичного діяча Україні. На жаль, коли Роман народився його рід як і багато інших українських родів полонізувався. Велику роль на його виховання повпливала Софія Фредро, яка прищепила Андрію набожність. Його кар'єра мала виглядати типово для представників полонізованої шляхти - правова або військова кар'єра, але все змінив випадок.
8 лютого 1888 р. у Римі взяв участь у загальній аудієнції Папи Лева ХІІІ. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім'ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те, щоб стати василіянином. Після закінчення університету він стає монахом й священиком, а у 1900 році стає митрополитом УГКЦ. На цій посаді митрополит Андрей буде до смерті 1 листопада 1944 року.
Крім своєї надважливої душпастирської роботи, Андрей Шептицький приділяв політичній і культурній діяльності. Кир Андрей вважав, що виховання добрих священиків — це запорука успішної проповіді Євангелія. Тому особливу увагу приділяв процесу формування майбутніх душпастирів. Організовував спільно з о. Петром Кордубою паломництво на Святу Землю.
За традицією Галицького сейму, митрополит УГКЦ мав бути маршалком сейму(спікером). На цій посаді він завжди виступав на стороні українців. Його політичні погляди можна було охаректизувати як християнсько-демократичні. За свою проукраїнську діяльність він був репресований царатом у 1914 році й зміг повернутися на Галичину лише після Лютневої революції. Після утворення ЗУНР Шептицький брав участь у підготовці «Тимчасового основного закону». За участь в утворенні ЗУНР, поляки посадили митрополита під домашній арешт. На початку Голодомору видав послання-протест проти штучного голоду в Українській СРР. Активно підтримував діяльність української політичної еміграції.
Під час Другої світової, митрополит Андрей активно захищав українців під час совіцької окупації 1939-1940 року. Він вітав акт відновлення незалежності проголошений 28 червня 1941 року. За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Наказав сховати понад 300 єврейських дітей (зокрема, сина львівського рабина Ізакаїла Левіна Курта, який потім назвав синів іменами Андрей, Климентій) та цінні єврейські документи. У рятуванні євреїв йому допомагали, серед інших, сестра Йосифа Вітер (1946-го її ув'язнено комуністичним режимом загалом на 30 років) і рідний брат Климент (37 євреїв; на фабриці взуття, яка належала студитам, — ще 16 євреїв; арештований радянським режимом 1947-го). Варто зауважити, що Митрополит приховував цю свою порятункову акцію від більшої частини духовенства тому, що цього вимагали обставини. На жаль, світове єврейство досі не може визнати його праведником світу й досі вірить у міфи про Митрополита.
Помер Владика 1 листопада 1944 року, близько 13 години. Його похорон у зайнятому радянськими військами Львові перетворився на грандіозну маніфестацію. А у 1955 році католицька церква почала процес канонізації Владики Андрея. Мрією Андрея Шептицького була Україна вільна від упадку, яка стане державою могутньою, об’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати іншим високорозвинутим державам. Віримо, що після війни, ми зможемо виконати мрію цього етнарха України
