8 листопада 1887 року народився видатний командир дмитро вітовський
Також 8 листопада 1887 році в селі Медухи на Галичині народився видатний український командир Дмитро Вітовський. Походив Дмитро зі збіднілої шляхти, яка не зрадила своїх принципів заради кращого життя. Зі студентських років він проявляв свої кращі риси. Він брав участь у боротьбі за створення українського університету, розробив план звільнення з в'язниці Мирослава Січинського, котрий здійснив замах на намісника Галичини графа Андрія Потоцького. Попри всі складнощі Дмитро Вітовський твердо стояв на націонал-демократичній основі. Розвиваючи спортивно-військові об’єднання «Січей», він бачить в них майбутніх лицарів у боротьбі за волю України.
Коли Європа упала в пітьму Великої війни, Дмитро Вітовський приступає до організації першого українського підрозділу з часів руйнування Січі Катериною ІІ – легіону українських січових стрільців. На жаль, через польське лобі з 10 тисяч добровольців у легіон прийняли лише 2500, але й ці хлопці стануть елітою майбутнього українського війська.
В легіоні УСС, його перевели з австрійського війська. Він був командиром однієї з найкращих сотень напівкурення Шухевича в УСС. Беручи участь в жовтневому контрнаступі цісарської армії, сотня Вітовського виконувала важку роль піхотної «пожежної команди» в кавалерійській дивізії. Згодом сотня Вітовського брала участь у боях під Туркою та Нагуєвичами, де заледве не потрапила до російського полону. Сотник Вітовський пройшов усі бої УСС у Карпатах, відзначився у визволенні Семиківців і Бурканів. За перемогу на Маківці був нагороджений медалю «За хоробрість». 28 червня 1915 р. був призначений комендантом здобутого у боях княжого Галича. За його розпорядженням на ратуші був піднятий синьо-жовтий прапор.
Коли вогонь Першої світової війни почав стихати, Дмитро Вітовський учув ходу Бога в історії. Він розумів, що зараз в українців є реальний шанс здобути власну державу. 28 жовтня 1918 року, читаючи новину про проголошення Чехословаччини й створення польської Ліквідаційної комісії, майор(отаман) Вітовський розуміє, що треба діяти рішуче. Саме під його чітким диригуванням було здійснено Листопадовий зрив, віддано правильні укази про передислокацію УСС з Чернівців до Львова й підрив залізничного мосту через Сян у Перемишлі (на жаль не було виконано).
З 31 числа і до своєї відставки 5 листопада він був верховник керівником українського війська на колишній підавстірійській Україні. Після 6 безсонних ночей уряд ЗУНР запропонував Вітовському 2 сценарії: бути Державний секретар Військових Справ ЗУНР (міністром оборони) або Головнокомандувачем Галицької армії (Головнокомандувач Збройних сил). Розуміючи нестачу штабних і стратегічних навичок, він обирає перший варіант, який був його стихією. Він зробив усе аби створити чудово вишколену Галицьку армію.
У травні 1919 року — член делегації на мирній конференції в Парижі від ЗО УНР. На жаль, тут з різних причин не вдалось захистити українські інтереси. Повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі на літаку ВПС УНР Zeppelin-Staaken RXIVа «R-71» під Ратибором. Так Україна втратила одного з кращих своїх військовиків. Можливо і добре, що він не встиг побачити падіння як і ЗУНР, так і УНР, але він гордитися нами, бо Соборна Україна перемагає свого споконвічного ворога.
Ще раз вітаємо всіх зі святом й бажаємо, щоб святий Дмитро Солунський надалі допомагав нашим військовим виконувати свій священний обов’язок!
@OstanniyCapitalist
