Січові стрільці відбили атаку білогвардійців під мотовилівкою

​18 листопада поблизу станції Мотовилівка – січові стрільці прийняли бій з прихильниками гетьмана, а якщо точніше білогвардійських дружин, які формувалися гетьманом або білогвардійцями на території Української держави.
Хоча бій ніс здебільшого українсько-московське протистояння, загалом події листопада-грудня 1918 року є великою трагедією в українській історії.

Прийшовши до влади в кінці квітня 1918 року, Павло Петрович отримав карт-бланш на формування Української держави. На жаль, за своє правління гетьман не зробив головних речей: земельну реформу, не будував військо(вся гетьманська реформа корпусів це план полковника Жуківського), й не було верстви населення, яке усе ціло підтримували Павла Скоропадського.

Розуміючи всю складність ситуації, гетьман проводить переговори з українськими лівими партіями, але через діяльність діячів УНС, які страшно хотіли взяти владу у свої червоні ручки. Володимир Винниченко, найбільший клоун української історії, вірив, що лише його соціалістичне бачення мале право на існування. Фактично він перетворював Директорію на аналог більшовизму по-українськи. Потім така тупа й недалекоглядна політика зіграє злий жарт з українцями.

Мабуть, більшість істориків погодяться, що цвяхом у гріб гетьмана Скоропадського була федеративна грамота з «небільшовицькою Росією». Прогетьманські сили виправдовують цей крок як мудрий крок примирення з Антантою й здобуття прихильності білих офіцерів на території України. Гетьман у 1918 році був «автономістом», який не вірив у соборну Україну. Цей крок мав яскраву реакцію. Для націоналістичного елементу гетьман став відступником, а пропаганда лівих сил це ще сильно підживлювала.

14 листопада було видано федеративну грамоту й сформовано проросійський уряд. Уся доля повстання висіла від рішення січових стільців, які мали піти на допомогу ЗУНР чи стати молотом в антигетьманському повстанні. У той момент стрілецтво вважало, що краще буде український уряд в Києві, який більше зможе допомогти в боротьбі з поляками. До того ж гетьман уже упав у очах стрілецтва. Повстання Директорії очолив Петлюра, якого випустили з в’язниці, а військові сили узяв під контроль Коновалець. На сторону Директорії перейшли усі військові частини крім сердюків(ті в кінці листопада перейдуть на сторону УНР) і білих офіцерських дружин. Фактично з 15 листопада в Україні було такі сили: білі офіцери графа Келлера й війська Директорії.

Доля уряду УД трималася на німецьких штиках, які поверталися додому, тому гетьманці вирішили завдавати удару першими біля станції Мотовилівка. Білі офіцери думали, що їм протистоять банди якісь, а натрапили вони на стрілецтво. Після тяжкого бою дружини відступили(сердюки, які були при них відступили після підбиття бронепоїзда). Після поразки військ гетьмана Скоропадського під Мотовилівкою, Січові стрільці розпочали наступ на Київ. Німці не стали захищати гетьмана. Після вуличних боїв, Директорія УНР на чолі із Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою змусили Павла Скоропадського відректись від влади 14 грудня.

Історія мотовилівського бою як і всього повстання є висвітленням ряду поразок гетьманської політики в середині країни. Лавіруючи між різними силами гетьман не зміг зробити основних речей і поплатився владою. Трагедією Директорії є перевага політичних ілюзій і фантазій над здоровим глуздом. Тріумф фантазії над реальністю. Насіння трагедію дадуть свій результат уже в 1919 році, а українці прогають свої визвольні змагання.
———————————————————-
Підписуйте нашу петицію щодо права на презумпцію невинуватості платників податків – https://bit.ly/3MKqNgS

@OstanniyCapitalist