Канцлер литви лев сапіга в 16 столітті планував мир з московією
ВОНИ НЕ ЗМІНЮЮТЬСЯ
В розпал найбільшого шведсько-польсько-литовського конфлікту на зламі 16 та 17 століть, Канцлер Литовський Лев Сапіга зібрав посольську групу для переговорів щодо укладення угод "вічного миру" з Московським Царством. Як геополітичний стратег, Великий Литвин вбачав у такому чині запобігання розростанню впливів північних супротивників у північно-східному регіоні Європи, який міг вирішити проблеми постачання деревини та інших ресурсів для агресорів на окупованих територіях Речі Посполитої.
Сапіга розумів важливість та непростий характер такої місії, через що почав формування посольства за декілька місяців до початку візиту. Серед трьох десятків дипломатів одне з місць посів визначний литовський поет та письменник, водночас - Великий Писар Литовський Гальяш Пельгримовський. До того, як взяти участь в лавах делегації на перемовинах, Гальяш мав змогу відвідувати московитів у ранзі Особистого Посланника Великого Князя Литовського Стефана Баторія та на власні очі бачив усі реалії ординського життя.
Прибувши до Москви, делегація була зустріта з максимальним пафосом та величчю. Сходи "ізби", в яку поселили литовських перемовників, була увінчана золотими прикрасами, написаними найкращими майстрами православного живопису іконами, столами з мармуру та двома десятками прислужників, яких виділили московити на потреби закордонців. Церкви міста били у дзвони, роблячи вигляд "ушанування" гостей, а особиста охорона царя стала "на варту" посланців. В перші дні це здавалось знаком "пошани", проте усе почало змінюватись із часом...
Переговорників запевнювали, що цар не приймає їх до своїх палат через "завантаженість православного календаря". Таким чином минали тижні та місяці. За особистим наказом Фьодора Гадунова більше року високопоставлені делегати литовської місії були поневолені, бо цар не міг забути Литві в обличчі Льва Сапіги свою грандіозну поразку в Лівонській війні, яку він програв як на військовому, так і на дипломатичному фронті (за безпосереднього лідерства Лева Івановича). Тому, щоб "провчити малих братів" московити вирішили кожного дня давити їх через пропаганду своєї величі. Російські попи насильно проводили богослужіння для литвинів (бо далеко не всі з них були православної віри), щодня посланці царя поливали їх особистими образами при згадці свого хана та всесторонньо показували свої почуття панської зверхності.
Натомість, свободолюбиві литвини бачили зовсім іншу дійсність. Пельгримовський та Сапіга особисто були свідками розправ московитів над своїми рабами, тотального хабарництва серед представників царської "еліти" та цинічного лицемірства усіх станів та верств московських невігласів.
Фундаментальний цивілізаційний розрив між європейцями та нечестивими рабами московитсько-ординського архетипу мислення спонукали Еліаша описати усю ницість русскага міра. З цим чином, після повернення до Вільно, письменник сів за написання своїх мемуарів про відбуте посольство. В своїй книзі "Сапегскае пасольства на Маскоўскім Царстве" він детально змалював усі реалії знаходження вільних людей в Стране Рабов. Проте, набагато більше визнання отримала його поема "Гутарка аднаго паляка с маскалём на Маскоўскім Замку ў годзе 1601", в якій він зміг відобразити сутність "маскавітскага чалавека".
Рабська жалюгідність та імперська вищість, саме мислення, яке виходить з одвічної психології страху - ці природні риси ординців були описані Пельгримовським. Читаючи рядки його гутарки повністю усвідомлюється, що ординська дегенерація в усіх своїх видоутвореннях та смислових вимірах ніколи не змінювалась - психотип раба, який пишається своїм зашморгом та у світлі інтегральної заздрості до усього вільного готовий накинути його на навколишні народи, залишався і буде залишатись індивідуальним характером "руSSкага міра".
Пропонуємо й вам осмислити екзестенційну однаковість москалів тодішніх та теперішніх, ознайомившись з філігранною поетикою класика білоруської літератури.
🌾 Плуг та Меч 🗡