Сировина і нове золото Полуботка для української економіки?

Допис від одного з ініціаторів податкової реформи "10-10-10" Анатолія Амеліна знову підняв стару тему в дискусіях у соціальних мережах – ось достатньо почати переробляти нашу сировину, якої у нас багацько, і заживемо. Але чи дійсно все так просто?

Перш за все слід почати з того, що додана вартість формується не тільки з фізичної переробки сировини. Зростання доданої вартості це складний процес, який включає підвищення ефективності, скорочення витрат, підвищення якості, розширення асортименту і ринків збуту, впровадження інновацій і нових технологій, підвищення кваліфікації персоналу і т.д. Якщо сировинне підприємство буде ефективним, застосовуватиме сучасні технології, матиме хороших працівників та буде затребуваним на ринку - то і воно може створювати високу додану вартість.

Та навіть без того, сировину набагато легше експортувати, адже більшість таких товарів – біржові. Сировинну продукцію зазвичай легше транспортувати, щодо неї менше тарифних бар'єрів та норм, вона універсальніша і для неї легше знайти ринки збуту.

Деякі високорозвинуті країни, такі як Австралія, Канада і Норвегія є великими експортерами сировини – металів, енергоносіїв, аграрної продукції. Та перш за все вони інвестують додаткові кошти у свій подальший розвиток. Ці країни мають розвинені демократичні інститути і є глобальними центрами з управління, фінансів і технологій, а не переробки. Є і країни, які не мають багато власної сировини, на відміну від України, але побудували інноваційні і конкурентні економіки - Японія, Тайвань.

З іншого боку, є багато країн, які спеціалізуються на переробці, але вони далеко не можуть похвалитися розвинутою економікою і високими доходами - Малайзія, Індія, В'єтнам, Індонезія та інші.

1/2