Аргентина найбільший боржник мвф

3. МВФ.
Аргентина - найбільший боржник МВФ. Цей фонд видає гроші для покриття дефіциту бюджету (тобто для покриття "щоденних" витрат країни, а не для інвестицій в розвиток). Навзаєм МВФ потребує від країн зробити своє "домашнє завдання" з економіки і перестати займатися популістичною діяльністю, схожою на пункти 1 і 2. Для Аргентини це завдання було майже відсутнім. МВФ давало багато грошей з дуже легкими умовами. Як результат - борг накопичувався роками до моменту дефолту, а потім усе починалося знову. Аргентина дефолтнула уже 9 разів, що є абсолютним світовим рекордом. Як результат - нуль закордонних інвестицій, нуль закордонних позик. Україна дефолтнула з 1991 року два рази, і на даний момент дефолт нам не погрожує. Однак Україна має також великий борг у МВФ і нам потрібно взяти приклад як НЕ треба розпоряджатися грошима, наданими в борг на покриття дефіциту бюджету.

4. Друк грошей.
Що є найбільш дивовижним - так це те, як Аргентина розплачується з МВФ. Позики від міжнародного валютного фонду мають бути повернуті в доларах. У той самий час, боргів від МВФ не вистачає на масивні виплати копієчних державних пенсій та субсидування комуналки. Результат - країна починає друкувати гроші, що тільки пришвидшує інфляцію і, водночас, послаблює її валюту. Тобто якщо курс був наприклад 1 долар за 5 песо, а за рік набігла інфляція у 100% (реальна інфляція за 2023 становить уже 120% до речі), то новий курс буде 1 долар за 10 песо. Відповідно, країна бере позику від МВФ, і щоб віддати друкує свої гроші, тим самим погіршуючи курс валюти, яку треба буде ще купити. Це тільки підвищує реальну вартість боргу і заводить (уже завело) країну в безкінечну потребу друкувати більше грошей, щоб розплатитися за необдумане друкування грошей в минулому.

5. Контроль експорту і витрат за кордоном. Аргентинська влада залишилася ще у 17 столітті, коли економічною політикою управляли меркантилісти. Головною їхньою ідеєю було те, що якщо експорт країни менший за імпорт - багатство країни йде за кордон. Ми також мільйон разів повторювали, що усі світові економісти погоджуються з тим, що це неправда, однак аргентинська влада шукає "свій шлях". Маємо результат: щоб експортувати сою, яка коштує наприклад 500 доларів за тонну, фермер має сплатити 33% податку державі "за експорт/втрату національного багатства", від того не маючи жодної можливості бути конкурентоспроможним на світовому ринку, де інші експортери сої не платять жодного податку. Конкуренція цін точно не на їхній стороні, і це тільки вбиває аграрну індустрію Аргентини, приносячи все менше і менше державі у вигляді податків (якщо фермери в один день зберуть 0 тонн сої, бо не було що сіяти, то держава зі своїх 33 % отримає також рівно 0 ).

Усі ці ідеї частково висвітлюються у нашому просторі деякими персонажами, подекуди навіть тими, хто приймає рішення про майбутнє нашої економіки. Тому важливо бути добре проінформованим хоча б у найбільш "хайпових" популістичних схемах і обговорювати майбутнє нашої країни, адже це і є "секретом" нашого майбутнього економічного дива.

У підсумку, можемо сказати, що попри ситуативну присутність аргентинських проблем в Україні, наша економіка не піде цим шляхом. Україна проводить іншу, набагато кращу економічну політику. Адже попри помилки в минулому, ми вчимося та еволюціонуємо. Контроль цін залишився у кінці 90-х, субсидування комуналки поступово зменшується, наша грошово-кредитна політика стає все кращою з кожним роком. І війна не перешкоджає еволюцію наших інститутів і зближення економічної політики з цивілізованим світом, а лише прискорює ці процеси.

@OstanniyCapitalist